З Днем Незалежності: 28 найкращих творів української літератури

Андрухович, Забужко, Костенко, Жадан, Матіос — сучасних авторів вважають модними та популярними. Всі їх знають, читають, обговорюють. Натомість про титанів української літератури читають значно рідше. Так, ми пам’ятаємо поезії Шевченка, Франка, Лесі Українки, щось із Квітки-Основ’яненка, щось з Куліша, Котляревського, яких вивчали в школі. Та, насправді, кращі твори української літератури не завжди потрапляють до шкільної програми. Нажаль, за багатолітню історію нашої країни, українські митці мало цінувалися. Були часи, коли їм було заборонено писати рідною мовою. Були часи, коли їх фізично знищували за інакодумство.

Сьогодні, коли ми святкуємо 28 річницю з оголошення незалежності України, заборонені або ж загублені твори українських письменників, поетів, драматургів повертаються до нас. Україна йде особливим шляхом: книжковий простір зараз формують не тиражі, а власне книги. Про них говорять у культурному середовищі, але не завжди можна зустріти хоть щось про улюблених або ж невідомих авторів в інформаційному просторі. В День незалежності України ми хочемо поділитися добіркою з 28 книжок, без яких неможливо уявити українську літературу. Без перебільшення, вони сформували декілька поколінь українців й були прикладом для сучасних митців.

«Мисливськi усмiшки», Остап Вишня

Починати завжди треба з усмішки. Тож і список кращих творів української літератури ми вирішили розпочати з завжди актуальної збірки Остапа Вишні. «Усмішки» займають особливе місце в творчості письменника, адже їх джерело — особистий досвід Вишні, розповіді друзів та знайомих, народні притчі, та гуморески. Незважаючи на те, що ці усмішки називаются «мисливськими», вони навпаки вчать не нищити природу, а берегти її для нащадків. Письменник пише в збірці:

«Любіть, дорогі друзі, охоту, а ще більше природу, бережіть її, охороняйте її».

Головний герой збірки — рибалка і мисливець з неймовірним почуттям гумору, який розповідає цікаві випадки зі своїх мисливських буднів. Зазвичай усмішки носять не тільки гумористичний або сатиричний характер, але й повчальний.

«Неофіти», Тарас Шевченко

Історико-філософська поема Шевченка буде актуальна завжди. Сам поет не називає ні конкретного місця, ні приблизний час дії. Він лише припускає, що події відбуваються за часів Нерона чи Декія, тобто у часи існування перших християн у Стародавньому Римі. В поемі тісно переплітається минуле і сучасне Шевченкові майбутнє. В «Неофітах» Шевченко проводить ту ж ідею, що і в попередніх поемах «Кавказ» і «Сон». І хоч втілена вона в іншій формі, однак кожен спроможний зрозуміти її значення і сутність. Ця ідея — боротьба за свободу. Сучасники Шевченка легко впізнали в кровопивці Нероні, який оголосив себе богом, царя. А в Алкіді та християнських мучениках — поборників ідеї нової системи влади — вибореної революцією демократії.

«Глитай, або ж Павук», Марко Кропивницький

Кропивницький часто у своїй творчості звертався до теми пореформованого села. Не стала винятком і психологічна драма «Глитай, або ж павук». У ній автор ніби переніс повість Бальзака «Гобсек» на сучасні Кропивницькому українські реалії. Так, головний герой Йосип Степанович Бичок — зарозумілий заможний селянин, фальшиво-набожний, зображує з себе святошу, а тим часом дере шкіру зі своїх односельчан. Йому протиставляється образ селянина Мартина Арандолі, якого систематично обдирає сільський «глитай». Бичок є уособленням хижацтва, всевладності і розбещеності нового панства, яке отримало соціальну, економічну і політичну силу в суспільстві.

Кропивницький писав сатиричну і психологічну п’єсу, тому недоліки героїв подаються саме з відтінком сатири. Цікаво, що Франко критикував усіх акторів, які грали на сцені роль Бичка, крім самого Кропивницького. Він вважав, що актори подають образ Бичка не «згідно з давніми театральними поняттями», показуючи «чорний характер» і зовсім нереальну з психологічного боку потвору».

«Повія», Панас Мирний

У  цьому романі автор зобразив трагічну історію життя дівчини-наймички на фоні пореформеної дійсності XIX століття — розшарування селянства, зростання нових панів, занепад суспільної моралі.

Головна героїня роману, Христя, народилася й виросла в селі.Через низку трагічних обставин дівчина стає повією. Їй довелося покинути рідне село. Автор показує нелегку долю дівчини в умовах тогочасного суспільства, де панувала буржуазія. Христя опинилася на периферії суспільства: в рідному селі вона вже чужачка, та й у місті не змогла стати своєю.

«Valse melancolique», Ольга Кобилянська

Ця новела Кобилянської — історія життя трьох дівчат, які думками та світовідчуттям не вписувалися у формат тогочасних жінок. Кобилянська чи не першою в українській літературі зображує жінок-вільнодумок, артистичні натури. Вони різні за характером, але їх об’єднує любов до мистецтва. Дівчата сильні, вольові й самодостатні, горді та незалежні. Жінки, які прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Найвище задоволення для них — мистецтво. Долі дівчат складаються по-різному.

«Царівна», Ольга Кобилянська

У цій повісті Ольга Кобилянська змалювала життя інтелігентної дівчини, яка виборювала свої права у сучасному їй суспільстві — від прав на читання книжок і спілкування з тими, з ким вона хоче, до відмови від одруження з нелюбом.

Це ще один твір Кобилянської, в якому розглядається проблема становища української жінки в тогочасному суспільстві, в ньому втілено ідею фемінізму. Якщо в «Людині» Кобилянської проблема емансипації розглядається в аспекті становища людини в суспільстві взагалі, то тут авторка показала тип нової жінки. Її погляди і думки, залишаються не лише неприйнятними, а й ворожими, але вона не боїться кинути виклик суспільній моралі.

«Камінний хрест», Василь Стефаник

Епічно-психологічна новела українського письменника написана про наболілу для автора тему – еміграцію. Вона показує єдність людини з рідною землею. Особливо яскраво ця ідея показана в момент прощання селянина-емігранта з рідним краєм перед виїздом до Канади. Від моменту прощання Івана Дідуха с клаптиком землі, у який він вкладав усі свої сили протягом життя, викликає сльози на очах.

«Одержима», Леся Українка

Драматична поема, написана поетесою за одну ніч, показує всю силу її таланту. У поемі Леся Українка інтерпретує відомий біблійний сюжет – дні вчителювання Ісуса Христа, його розп’яття та воскресіння.

Цікаво, що поему Леся Українка писала біля ліжка її помираючого коханого Мержинського. Пізніше вона писала Івану Франку, що поему цю вона «писала, не перетравивши туги, а в самому її апогею». Тому при читанні твору постійно перебуваєш у стані напруження.

«Перехресні стежки», Іван Франко

Соціально-психологічна повість Івана Франка проголошує просту ідею: кожна людина завжди має вибір – боротися з несправедливістю чи прийняти дійсність з її лицемірною мораллю. Назва твору символізує «перехрещені» життєві шляхи головних персонажів, серед яких є представники різних соціальних верств, професій, національностей, статей.

Незважаючи на те, що в творі є побутові й психологічні конфлікти, Франко все ж акцентує увагу на соціальній нерівності. Він протиставляє тяжкий стан селянства, яке не може себе захистити, і пихатість чиновників, які ошукують народ.  Таке протиставлення було актуальне і в часи Франка, і в часи давньої Русі, і зараз. Але автор показує повістю, що вихід є.

«Сойчине крило», Іван Франко

Новела Івана Франка — прекрасний приклад твору у листах. І, як і в попередньому разі, цей твір Франка має неочікуваний фінал.

Навідміну від попередньої повісті, у цій новелі соціальний аспект не головний. В «Сойчиному крилі» проблематика є екзистенційною за характером. Іван Франко тут порушує не просто проблему нещасного кохання чи знівеченого життя героїв, а проблему  буття людини взагалі. Автор порушує проблеми кохання, вірності і зради, щастя. У новелі він дискутує на тему стосунків між чоловіком і жінкою. Зокрема Франко підіймає проблему буття чоловіка-інтелігента і жінки, для якої свобода — найбільше щастя.

«На камені», Михайло Коцюбинський

Ця акварель, як назвав її автор, — розповідь про життя татар «на камені» і трагічне кохання Алі та Фатьми. Не зважаючи на те, що події у творі відбуваються  «на камені» — на скелястих берегах моря, назва акварелі є символічною. Вона говорить про «кам’яні» душі людей, які безжально знищили кохання двох сердець.

«Цвіт яблуні», Михайло Коцюбинський

Один з найпрекрасніших творів української літератури, який неймовірно точно змальовує душу творчої особистості. Сюжет всі ми знаємо зі шкільних часів: у письменника помирає маленька дочка. Як батько, який відчуває неймовірний біль від кожного важкого кашлю донечки, адже знає, чим це все закінчиться.  Але проблема в тому, що у цей критичний момент у ньому прокидається ще одна іпостась — митець. Письменник усвідомлює, що він став не просто свідком, але й учасником трагічної події. Такої можливості у нього ніколи не буде. Як письменник він сухо «колекціонує» кожну деталь своїх переживань як батька, кожну свою думку, щоб потім використати це в майбутніх творах.  Письменник лає себе за ці думки, але вони проявляються на рівні інстинктів і він нічого не може з цим зробити. Така роздвоєність душі не проходить для героя непомітно. Він стає ніби натягнутою струною, що ось-ось розірветься від неймовірного напруження.

«Брехня», Володимир Винниченко

Саме у цій новій драмі чітко простежується захоплення автора філософськими концепціями Ніцше. Сам Винниченко писав, що в ній він роздумує над «проблематичністю, історичністю, крихкістю основних моральних понять». В п’єсі автор ніби задає питання: чи загальноприйняті «старі» християнські моральні норми варті уваги мислячої людини, чи це лише умовність? Відповідь є в «Брехні». Тут автор озвучує найголовнішу ідею його творчості — бути чесним з собою — найвища мораль.

 «Сонячна машина», Володимир Винниченко

«Сонячна машина» Винниченка — перший український науково-фантастичний та утопічний роман. І поки що — найкращий.

«Сонячна машина» Винниченка набула надзвичайної популярності серед культурної інтелігенції того часу. Літературознавець Г. Костюк писав, що «з ім’ям Винниченка українська література увійшла у світову як її реальна діюча частка». Але тогочасна радянська влада наклала табу на твори письменника. Тож до часів незалежності України його літературні шедеври не публікувалися.

Новаторство Винниченка у цьому романі-утопії (або, як деякі критики його називають — антиутопії), експресивна і динамічна манера манера оповіді письменника знаходять оригінальне втілення в незвичайних поворотах подій в романі. В метаморфозах характерів героїв, їх думок і вчинків. Сюжет інтригує читача і тримає в стані емоційної напруги до самого кінця роману.

«Вибране», Олександр Олесь

Олесь – один з кращих українських ліриків, який проникливо писав і про любов, і про природу, і про громадянський обов’язок, й про національну гідність та визвольну боротьбу. Сам поет називав себе пейзажистом, що чітко простежується у кожній його поезії, незважаючи на тему. Він однаково мальовничо, з ліризмом і захопленням описував і чисте кохання, і весняну свіжість природи, і гнітючу дійсність пореволюційної України. В його підході до громадянських та суспільно-політичних тем не було нічого спільного з принципами розробки їх декадентами. Поет захоплює читача насамперед гостротою переживань ліричних героїв, їх тонким сприйняттям оточуючого світу. В інтимній ліриці Олеся нема нічого буденного. Поезія вражає чистотою оспівуваного кохання, яке розквітає в гармонії з життям природи.

 «Я (Романтика)», Микола Хвильовий

Один з кращих творів Миколи Хвильового. Ключем до розуміння характеру головного героя є присвята автора. Хвильовий починає психологічну новелу словами: «Цвітові яблуні». Хвильовий центром новели робить душу головного героя, що змагається між революційним обов’язком та гуманістичним началом. Геніальність Хвильового можна зрозуміти, якщо подивитися на новелу трохи глибше. Так можна простежити, що всі герої твору — це різні сторони душі одного й того самого «Я».

 

«Марія», Улас Самчук

«Марія» Самчука — перший в українській літературі твір про насильницьку колективізацію та Голодомор 1933 року. Критики називали його «жорстокою правдою жорстокого часу». Майстерність Самчука, його описи, спосіб передачі подій викликають у читача непідробні емоції. Сльози жалю, біль, відчуття несправедливості подій — лише частина з них.

«Марія» посідає особливе місце в нашій літературі ще й тому, що роман, де відтворено трагедію українського народу, був написаний того ж страшного 1933-го року.

Роман має два плани — суто людський та суспільно-політичний. З одного боку ми бачимо психологічний конфлікт: автор чесно зображає людей з усіма властивими їм високими й низькими якостями. З іншого боку є конфлікт соціальний: особисте життя героїв розгортається на фоні суспільних подій, які мають чималий вплив на характер людини. Гармонійне поєднання цих планів — нелегка робота. Але завдяки притаманному Самчукові стилю ліричного монологу, читач перебуває в напружені до останньої сторінки твору.

«Україна в огні», Олександр Довженко

“Україна в огні” — неймовірна кіноповість Довженка про Другу світову війну. Письменник написав її в 1943 році, у розпал війни, але Сталін заборонив кіноповість як для друку, так і для екрану. Для цього навіть влаштували збір партії, який проходив вночі.

Вперше «Україну в огні» було опубліковано вже після смерті автора, 1962 року. Кіноповість актуальна і тепер, адже в ній автор піднімає проблему національної самосвідомості людини й народу. Показує цінність загальнолюдських ідеалів навіть в страшні часи війни.

«Жовтий князь», Василь Барка

“Жовтий князь” — перший у світовій літературі професійний прозовий твір присвячений Голодомору 1932–1933 років. В основу роману покладено особисті спогади Василя Барки-Очерета про перебіг подій під час геноциду українців, організований урядом СРСР в 30-ті роки. І хоча особисто Василь Барка в ті роки не був на селі, він зберіг точні спогади брата, родина якого постраждала від голоду. Протягом двадцяти п’яти років Барка збирав спогади очевидців Голодомору, що відобразилося в романі.

Катастрофу українського народу під час Голодомору Барка показує на прикладі трагедії родини Катранників: після геноциду живим залишився лише молодший син.

Страшні подробиці життя Катранників вражають тим, що ситуація цієї сім’ї була цілком типовою у ті часи для всього українського народу. Тим не менш, Барка показує, що герої, незважаючи на обставини, залишаються вірними загальнолюдській моралі. В творі є епізод, коли голодна мала дитина готова була поділитися останнім хлібом із зовсім чужою жінкою, яка помирала від голоду. Цей сюжет не просто вигадка Барки. Він відповідає численним випадкам доброчинності, які автор зібрав зі спогадів очевидців.

«Дорога болю», Василь Стус

Говорити про творчість репресованого Василя Стуса можна годинами. І його інтимна, і громадянська лірика вражають своєю щирістю. Іван Драч дав найкращу характеристику віршам Стуса. В передмові до збірки «Дорога болю» він писав: «Василь Стус — поет трагічної долі. Років двадцять тому я писав видавничу рецензію на його рукопис «Зимові дерева»; вірші були цікаві, рукопис я схвалив, але книжка не вийшла. На прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Василь Стус запропонував присутнім у залі встати і цим вставанням протестувати проти арештів, які почалися тоді в середовищі київської інтелігенції. Зал встав, а Василь невдовзі… сів….Сьогодні до нас прийшли і приходять його вірші. Його згорьована доля

надає їм сили невідпорної і непереможної. Потужність його віршів помножена на скорботу його долі. Опір надає віршам трагічного поета неймовірної всепробивності. Серед його тюремних творів для мене найдорожчі його інтимні поезії, його відчайдушне Уміння знаходити для душі місце всюди — в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнїшому мороці сучасності».

«Вибране» Василь Симоненко

Симоненку вдалося ввійти в історію України як поет, який своєю творчістю підносив духовне, інтелектуальне та суспільне значення поезії. І це незважаючи на те, що доля (радше радянська влада) обмежила його життя неповними двадцятьма дев’яти роками.

Перші вірші Василя Симоненка було важко виділити в тогочасній літературі. Та промайнувши період учнівства, Симоненко оновлює поетичну лексику і стилістику, знаходить власний стиль.

У Симоненко є прекрасні приклади інтимної лірики, так само, як філософської та громадянської. У своїй поезії він звертається до таких тем, як роздуми над призначенням людини, любов до природи та Батьківщини, віра у духовну силу як конкретної людини, так і цілого народу, оспівування  кохання. Цікаво, що до якої б теми не звертався поет, він вносив до неї яскраву образність. В кожному своєму творі Симоненко звеличує або ж кохання, природу чи людину. В останньому випадку, митець звеличує людину як мислячу істоту, що має право вибору і наділена здатністю створювати. В поезіях Симоненко виразно продивляється головна думка автора: людина створена для добра і служіння добру. Тому і ставлення людини до інших людей, до кохання, природи, батьківщини продиктоване саме гуманістичними пориваннями.

Збірки віршів, Микола Вінграновський

Цього поета називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників. Тим не менш, сам Вінграновський не зараховував себе до цього або жодного іншого покоління. Він писав: «Українське поетичне кіно — це така сама вигадка, як вигадка й про нас, що ми — шістдесятники. Немає шістдесятників, сімдесятників — є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік». Ця цитата допомагає краще зрозуміти мотиви його лірики. В центрі поезій Вінграновського — загальнолюдські цінності. Вінграновський також був сценаристом, режисером, актором та письменником. І тому вся лірика його по-своєму кінематографічна. Коли на першому плані інтимне переживання ліричного героя, на другому прочитується глибинне філософське осягнення світу. І навпаки.

«Собор»,  Олесь Гончар

Це один із найвідоміших та найвизначніших творів Гончара. Критики часто називають його «романом-застереженням» перед поселенням моральної деградації суспільства в середині шістдесятих років. Доречі, проблематика роману актуальна і сьогодні.

Роман складається з багатьох розділів, кожен з яких описує одного з героїв. Історії героїв об’єднує лише образ собору. Саме через цей образ Гончара гостро критикували, а сам роман довгий час був забороненим.

Собор у творі — не просто архітектурна пам’ятка. Це свідок історичних подій, зміни багатьох влад. Кожна влада виявляє своє справжнє обличчя саме через ставлення до Собору. Він був і храмом, і складом для зброї, і складом для комбікорму. Тепер він стоїть обдертий і чекає нової долі. Нові «правителі» хочуть знести храм і побудувати на його місці «кафе для трудящих». Дехто навіть пропонує назвати його «У козака Мамая», щоб показати, ніби сучасне покоління пам’ятає своє коріння, береже історію.

Гончар «Собором» намагався пробудити національну свідомість, вказати на небезпеку не тільки втрати історичної пам’яті, а й власної духовності.

 «Диво», Павло Загребельний

«Диво» — перший історичний роман, в якому Загребельний зумів показати історію країни, об’єднавши три її періоди: давнину, Другу світову війну й сучасність автора (60-ті). А головний центр роману, який об’єднав всі ці шари — це образ Софії Київської, дива з див. Собор зв’язує покоління, говорить з читачем про минуле, про культурну спадщину народу. Символічний образ Софії сприймається як своєрідне самовираження внутрішньої суті українського народу, незламності духу, невмирущості культури, історії.

Твір був актуальним тоді, і залишиться таким і в майбутньому, тому що головною проблемою його є пам’ять. Як і «Собор» Гончара роман Загребельного  закликає сучасників «берегти собор людських душ».

«Климко», Григір Тютюнник

Коли критики говорять про тему цього твору Григора Тютюнника, вони часто використовують фразу «дитинство опалено війною». Так воно і є. Розповідь про дітей війни — основна тема творчості українського письменника. Та найбільш яскраво вона передана у повісті «Климко».

Головний герой залишився сиротою під час війни. Йому довелося покладатись тільки на себе. Незважаючи на обставини, він і його друг —  не байдужі до чужого горя. Самі беззахисні діти, вони всеж прихистили свою вчительку з немовлям. Фінал оповідання — трагічний. Повість страшна своєю правдою про війну, в які б часи вона не відбувалась.

Автор сам залишився сиротою, його дитинство проходило під час війни. Тому всі переживання малого хлопця сприймаються особливо гостро. Тютюнник — один з небагатьох  у світовій літературі, хто звернув увагу на те, як війна змінює незагартовану душу дитини.

«Дім на горі», Валерій Шевчук

Один з кращих прикладів сучасної української літератури. Це твір про любов. Любов у широкому розумінні як складне й високе почуття. В ньому поєднуються і кохання, і любов до рідної землі, дому, природи, небайдужість до світу.

«Дім на горі» — це розповідь про реальне життя героїв, яке тісно переплітається з подіями, які відбуваються в їхніх спогадах, снах, думках і мріях. Тому життя героїв роману начебто подвійне. Воно ніби проходить і в реальному, і в уявному світі.

Роман неймовірно цікавий не тільки переплетінням двох абсолютно різних світів — дім на горі є символом духовності, а підніжжя гори — це поле, де постійно ведеться боротьба низьких інстинктів людини з високими пориваннями. Фольклорність, фантасмагоричність образів вражає.

«Чорнобильська Мадонна», Іван Драч

«Чорнобильську Мадонну» часто називають скорботною піснею про вибух на Чорнобильській АЕС, що вразив усю планету. Поема Драча викликає біль і змушує задуматися над життям, його проблемами, а головне — пробуджує відчуття відповідальності за свої вчинки. Відповідальності перед природою, Землею та наступними поколіннями.

«AB OUT», Юрій Іздрик

Ця добірка віршів Іздрика є феноменом «щоденного віршування», який здобув популярність завдяки соціальним мережам. «AB OUT» – своєрідний внутрішній щоденник поета. У ньому ліричний кохає, ностальгує і страждає, вдається до пошуків сенсу життя. Як говорив сам Іздрик в одному з інтерв’ю, кожна поезія — «це спосіб комунікувати зі світом, коли йдеться, наприклад, про миттєву публікацію в соціальних мережах. А з іншого боку – це якась внутрішня потреба, коли ти щось пишеш дуже конкретній людині».

Подписывайтесь на наш Instagram и не пропускайте самые полезные материалы от Beauty HUB!