Які зміни стались у вашому житті з початку повномасштабного вторгнення?
Я думаю, всі українці максимально змінились. Ми почали розуміти себе по-справжньому: хто ми є, які наші найголовніші якості, чим відрізняємось від інших національностей. Ми повертаємось до власного коріння, починаємо заявляти про себе на весь світ.
Влітку минулого року я мала честь заспівати гімн України у Вроцлаві перед переможним боєм легендарного Олександра Усика. Це була дуже відповідальна подія для мене, я сильно хвилювалась. Проте публіка зустріла наш гімн настільки тепло… Як і щоразу, коли він звучить на інших світових подіях. Хіба це може не тішити? Нас бачать, чують, про нас не мають забувати.
Чи була у вас пауза у творчості через війну в Україні?
Моя творчість – мій рятувальний жилет. Через свої пісні я проживаю і радісні, і болісні моменти. На початку повномасштабного вторгнення я виїхала разом із сином до Польщі, але і там, далеко від дому, продовжила творити. Я не ставила творчість на стоп. Мені дуже хотілося писати багато пісень, слова самостійно викладались у рядки.
Розкажіть про ці композиції. Що ви в них вкладали?
Свою дебютну сольну пісню «На краю» я випустила, коли повернулась до Києва. Її я присвятила всім жінкам, які чекають своїх чоловіків з війни. Вона дуже ніжна, чуттєва… Я не могла про це не заспівати. Я сама чекала Тамерлана (після 24 лютого чоловік вступив до ТРО та став на захист Київщини. – Ред.), переживала, коли він довго був без зв’язку.
«Більше не буду» – це справжній гімн незалежних та сміливих дівчат, які завжди обирають себе. Він про віру в себе, про силу, яка живе у кожній з нас.
Пісню «Пригорни» створила для коханого чоловіка на 10-річчя нашого весілля. Я вклала туди всю свою любов до нього, до нашої родини. Цей сингл – дуже інтимна історія, проте й така, яка знайома усім закоханим жінкам.
Вже зараз у мене є кілька спільних робіт із чудовими хітмейкерами. Перед новорічними святами разом із Positiff, Zlata Ognevich, Demchuk, Анна Трінчер та Enleo ми випустили казкову, сімейну, святкову пісню «Святий Миколай». Вона, до речі, дійсно здійснює бажання, адже усі виручені кошти з прослуховування пісні «Святий Миколай» на музичних платформах ми передали на допомогу 9-річному хлопчику Дмитру з Чернігова, у якого війна забрала маму та дім.
Як трансформувалась ваша творчість?
Найбільша моя трансформація – це те, що вперше за 13 років співаю сольно. Я дуже багато працюю та пишу, аби після стількох років у дуеті TamerlanAlena створювати власний проєкт Alena Omargalieva.
По-друге, я почала співати виключно рідною мовою. У дуеті TamerlanAlena ми також співали українською — «Одна калина», «Покопокохай», «Червона калина» та багато інших. Але на той час на такий матеріал не було попиту. Тоді чарти розривали російські артисти, російськомовні пісні.
Зараз все змінилося. З-поміж незліченної кількості виконавців українці обирають рідне, виводять наших артистів у топи, та й загалом усе українське відкривається світові як щось дуже стильне, сучасне та цікаве.
Над чим працюєте прямо зараз?
Я намагаюсь писати якомога більше пісень, створюю багато матеріалу. Наразі у мене з’явилося багато лірики, і я вважаю, що це актуально як для аудиторії, так і для мене самої.
Нова пісня – дует із молодим артистом Chekson. Ми разом заспівали його хіт «Скільки ще». Для мене ця пісня стала дуже рідною, бо вперше я почула її у відео, яке після 24 лютого змонтував під неї Тамерлан, він виклав це відео у ТікТок. Це був початок повномасштабного вторгнення, тисячі кілометрів між нами, а він у перервах між захистом Київщини змонтував у відео фото та відео з нашого щасливого сімейного життя, яке було до 24 лютого, і додав чудовий трек Chekson. Відтоді я дуже хотіла заспівати її, адже на своєму досвіді пізнала, як це – чекати коханого чоловіка, його дзвінка.
Чи встигаєте робити все заплановане?
Я приділяю багато уваги родині, сину. Ми з Тамерланом докладаємо багато сил для того, щоб Тімка (син Тамерлана та Альони. – Ред.) мав щасливе дитинство. Творчість, сім’я, власний розвиток, спорт – я намагаюсь встигати все, проте, звичайно, буває і поганий настрій, і лінь. У моменти апатії я даю собі час на перезавантаження – залишаюсь вдома з сином і просто дивлюсь цілий день з ним фільми, відпочиваю. Але ніколи не розтягую цей момент, наступного дня відразу включаюсь у роботу.
Чи знаходите в beauty-ритуалах натхнення?
Я дуже люблю проводити час із собою, приділяти увагу своєму тілу, догляду за шкірою. Мене дуже розслабляють моменти єднання зі своїм внутрішнім «я». Якщо говорити саме про ритуали, то на першому місці масажі. Вони дуже сильно допомагають отримати тотальне розвантаження усього організму. Особливо після важких ночей, обстрілів та сильного стресу. Окрім цього, в мене є спеціальний валик для спини, який допомагає зняти біль у м’язах.
Люблю декоративну косметику, робити макіяж. Це така магія, яка допомагає відчути себе ніби заново народженою. Я отримую велике задоволення від процесу. Також намагаюсь підтримувати вітамінний баланс, харчуватись сезонними продуктами, засинати до опівночі.
Це не секрети краси, що передаються з покоління у покоління. Це мінімум, який можна зробити для себе, щоб почуватись краще попри обставини, щоб продовжувати роботу, творчість, допомогу у прискоренні жаданої перемоги. Ці маленькі жіночі ритуали – мій спосіб відчувати більше енергії, сил та наснаги у новому дні, подарованому нам захисниками.
Підписуйтесь на наш Instagram і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!
