Що можна подивитися на вихідних: класика французького кіно

Не Голлівудом єдиним! Не знаєте, що подивитися на вихідних? Рекомендуємо до перегляду найкращі французькі фільми. У них ви побачите Францію епохи Бріжит Бардо й Годара.

Впевнені, ви точно дивилися фільми «1+1», «Фатальна крася», «Амелі», «Ім'я». Але французьке кіно на цьому не закінчується, а тим паче не починається. Якщо ви шукаєте кращі фільми для перегляду вихідного дня, радимо звернути свою увагу на класику французького кіно. Пропонуємо вашій увазі добірку найкращого кіно, щоб гідно провести день французького кінемарафону.

«Красунчик Серж»

1958 рік

Режисер картини Клод Шаброль знімав драму про безвихідь провінційного життя з неймовірно маленьким бюджетом. Плівки режисер витратив рівно стільки, скільки було потрібно для півторагодинної картини. У головних ролях Шаброль зняв невідомих молодих акторів, які за сумісництвом були його друзями. Режисер знав, що йде на ризик, знімаючи похмуре кіно про бідність і сірі будні, тому розумів, що витрати мають себе виправдати. Шаброль навіть обійшовся без сценариста і продюсера, тому «Красунчик Серж» є дійсно авторською картиною у всіх сенсах цього словосполучення. Незважаючи на малобюджетність, показану сумну повсякденність глушини, фільм Шаброля стає маніфестом французької «нової хвилі». Саме це кіно відкрило дорогу в світ кіноіндустрії таким режисерам, як Трюффо й Годар.

«Чотириста ударів»

1959 рік

Бенісіо дель Торо в одному з інтерв’ю згадував, що цей французький фільм є однією з його улюблених картин. І ми розуміємо, чому. Вважається, що саме з цієї стрічки Франсуа Трюффо починається справжня «нова хвиля». У фільмі «Чотириста ударів» режисер порушує всі можливі правила кінематографа. Зйомки динамічні, і герої ніби вистрибують з кадру, а в фіналі головний герой впритул наближається до камери, не відриваючи від неї погляду. До цього в кіно ніхто не дивився чітко в об’єктив. У фільмі Трюффо зобразив хуліганську естетику, показав життя важкого підлітка. Режисер потім ще повертався до життя цього підлітка в інших картинах: «Любов у 20 років», «Вкрадені поцілунки», «Родинне вогнище», «Втеча любов». Цікаво, що назва картини є красномовною, але в перекладі втрачає свій сенс. Faire les 400 coups – французький вираз, що означає «порушувати моральні норми, поводитися на межі пристойності». В основному ідіома застосовується до дитячих пустощів і хуліганства. І саме це показує в картині режисер. За сюжетом важкого підлітка Антуана Дуанеля вчителі вважають вічним джерелом неприємностей. Однак, як часто це буває, причиною поведінки дитини є проблеми в його родині. Годар згадував, що по завершенню показу фільму перед відправленням його на Каннський фестиваль, в залі запанувала повна тиша. Голова МЗС Франції Філіп Ерланже поставив міністру культури Андре Мальро всього одне питання: «Ви дійсно хочете, щоб стрічка представляла країну в Каннах?». Мальро відповів негайно: «Так, безумовно». Як показує історія, Мальро зробив правильний вибір. З цією роботою в 1959 році Трюффо отримав приз Каннського кінофестивалю за кращу режисуру.

«На останньому диханні»

1960 рік

Кримінальний сюжет, американські автомобілі, західний стиль головної героїні, гангстерські капелюхи часів 30-х років – все це навряд чи асоціюється з французьким кіно. І, тим не менш, ця картина Жана-Люка Годара стала одним з головних прикладів революції в кіно, символом «нової хвилі». Актори зізнавалися, що раніше не знімалися в подібних фільмах, адже багато сцен були повною імпровізацією. Часто Годар міг зупинити зйомки, забракувати прописаний сценарій, піти в кафе і написати акторам нові діалоги, створити нові сцени. Потім новий сценарій передавався акторам, і через годину починалася зйомка. Режисер додає до цього різкий монтаж, через що сцени здаються відірваними. Герої можуть вмить переміститися з одного кінця міста в інше, в іншу обстановку. При цьому вони так легко і невимушено розмовляють, що у всьому цьому бачиться певна логіка. Тарковський захоплювався таким стилем зйомки. У своїх лекціях з кінорежисури він говорив: «Там рух актора на коротких планах змонтовано в десятках географічних місць, але немовби в одному русі. З точки зору класичного з’єднання шматків, це абсолютно неможливо. Розмова в автомобілі склеєна у такий спосіб, що люди, які сидять в ньому, розмовляють логічно і з нього не вирвано ні шматочка, а при цьому фон вулиць, якою вони їдуть, стрибає, як то кажуть, зі страшною силою. Все йде в порушення класичних законів монтажу ».

«Жити своїм життям»

1962 рік

І знову Годар, і знову Анна Карина. У цьому фільмі режисер експериментує не тільки з методами і формою розповіді, але і з проблематикою. Так в центрі сюжету виникає жінка, що стала повією. Стрічка в 12 епізодах розповідає її історію, але закадровий текст робить фільм схожим на документальний. Картина нагадує репортаж: герої виникають, але їх лінія може не отримати розвитку, тому вони зникають. Нескінченний діалог обривається на найцікавішому місці, а різкий монтаж миттєво змінює місце дії.

«Презирство»

1963 рік

У цій картині Жан-Люк Годар зняв уже Бріжит Бардо. Картина, знята за романом італійського письменника Альберто Моравіа, в фільмографії Годара може здатися несподівано ліричною. Тут ви знайдете неймовірно тонкий аналіз людських почуттів. Режисер делікатно стосується досить складних взаємин між чоловіками і жінками в глобальному сенсі, показуючи їх на динаміці стосунків між головними героями. Сюжет розповідає про зйомки на Капрі чергового історичного помпезного бойовика про Одіссея і Пенелопи. Головний герой, французький сценарист Поль Жаваль майже не цікавиться роботою, оскільки більше зайнятий ревнощами до своєї дружини Камілли. На його думку, вона заграє з американським продюсером Джеремі Прокошем. Фільм було знято на величезні на ті часи гроші – 500 млн. франків. Через такий бюджет самому Годару довелося піти на кілька поступок. Однак в дотепну інтерпретацію сюжету режисерові вдалося вкласти чимало іронії та презирства щодо заокеанських продюсерів, які спокушають європейських кінематографістів високими гонорарами за покірне слідування їх примхам.

«Шербурзькі парасольки»

1964 рік

Якщо ви плакали на «Ла-ла-ленді», то ті сльози здадуться вам «квіточками». Історія кохання з «Ла-ла-ленду» вам більше не буде здаватися трагічною, принаймні порівняно з долею пари закоханих Женев’єв і Гі. Після каннського тріумфу музичного фільму, Катрін Деньов (Женев’єв) набула статусу міжнародної зірки, затьмаривши на фестивалі успіх своєї старшої і більш популярною на той момент сестри, актриси Франсуази Дорлеак. Цікаво, що музичний фільм було номіновано на декілька премій «Оскар» два роки поспіль. У 1965 році картина отримала номінацію на «Оскар» в категорії «Кращий фільм іноземною мовою». А в 1966 році картина була номінована в категоріях «Кращий оригінальний сценарій», «Краща пісня» (I will wait for You), «Кращий саундтрек» і «Краща музична адаптація». Підписуйтесь на наш YouTube-канал і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!