У розмові з Beauty HUB Анна Астровська ділиться власним досвідом пошуку внутрішнього балансу, говорить про справжність, самоповагу та любов до себе як найважливіші якості сучасної жінки. Бо у світі, де так легко загубитися серед очікувань, найбільша сміливість – просто дозволити собі бути живою.
Анно, сьогодні суспільство постійно транслює ідею «універсальної жінки» – успішної в кар’єрі, гармонійної в стосунках і доглянутої зовні. Чому, на вашу думку, ми досі живемо під тиском цього образу?
Цікаво, що коли говорять про так звану «універсальну жінку», майже ніколи не згадують про головне: чи вона щаслива. Адже, як на мене, це найважливіше.
Якщо жінка реалізується у своїй справі, розвиває власний проєкт, будує компанію і при цьому почувається щасливою, це чудово. Якщо їй комфортно бути вдома, дбати про дітей, зустрічати чоловіка з роботи, і вона від цього щаслива, це теж прекрасно. Якщо вона любить своє відображення у дзеркалі, відчуває впевненість і задоволення – це так само чудово.
Ми часто самі створюємо собі стереотипи й живемо за кліше. І тут важливо не дивитися на чужу історію «успішного успіху» як на зразок для наслідування. Бо за красивою картинкою нерідко стоїть зовсім інша, дуже тендітна, вразлива й нещасна жінка.
Чому ж ми досі живемо під цим тиском? Напевно, тому що це зручно. Колись ідеалом були параметри 90-60-90, і для когось це досі залишається мірилом. Але ідеалів не існує, кожна жінка створює свій власний. І, на мою думку, говорити треба не про те, щоб жінка «встигала все», а про те, щоб вона почувалася щасливою у своєму житті, серед своїх людей, у своїй роботі, у своїх обставинах.
Де ви найсильніше відчуваєте цей тиск – у роботі, публічності чи у звичайному житті поза камерою?
Насправді добре, що сьогодні я вже не відчуваю цього тиску. Але колись – так, дуже. Якщо я виходила без макіяжу в магазин чи йшла поснідати з подругою, то завжди намагалася виглядати ідеально. Здавалося, що люди подумають: «О, на екрані вона така гарна, а в житті зовсім інша». Та з часом я зрозуміла, що це не про інших – це про мої власні відчуття. Ми часто самі створюємо собі певні внутрішні рамки, бо хочемо відповідати якомусь образу. А насправді важливо просто дозволити собі бути собою.
Раніше я найбільше відчувала цей тиск саме поза камерою. Коли ти публічна людина, здається, що мусиш завжди бути «на рівні»: мати гарний вигляд, тримати поставу, усміхатися, навіть якщо ти втомлена. Здається, що твоє життя – це суцільна камера, яка ніколи не вимикається.
Але тепер я навчилася іншому. Головне – відчувати себе впевнено в будь-якому стані: з макіяжем чи без, на сцені чи в черзі по каву. Бо саме ця внутрішня впевненість і є справжньою красою.
Чи був у вас період, коли ви намагались бути «універсальною»: усе тримати під контролем, не показувати втому, завжди виглядати на 100%?
Так, звісно, такий період у мене був. Близько трьох років я намагалася тримати все під контролем та все встигати. Здавалося, що трьох годин сну мені цілком достатньо, що я можу бути всюди та для всіх. Але насправді просто гналася за уявленням, що маю все встигати й досягати у всьому.
З часом прийшло розуміння: не можна бути успішною на сто відсотків у всіх сферах життя одночасно, треба вміти розставляти пріоритети. У той період я помітила, що від мене віддаляються друзі, родина. Не тому, що їм байдуже, а тому, що ніхто не хотів мене турбувати. Всі думали:«Вона ж постійно працює, навіщо її кликати, все одно не прийде».
Це стало для мене важливим сигналом, що баланс справді потрібен і він у кожного свій. Не існує єдиної формули, яка працює для всіх. У різні періоди життя ми самі визначаємо, який баланс між роботою, близькими й самореалізацією підходить саме нам у цей момент.
Як ви зрозуміли, що така модель не працює? Був якийсь момент або ситуація?
Мабуть, я зрозуміла, що така модель не працює тоді, коли життя саме показало: світ занадто непередбачуваний, щоб намагатися все контролювати. Ми живемо у дуже бентежний час, й особливо зараз, у складний для нашої країни період, важко вимагати від себе постійної ідеальності.
Я, наприклад, знаю, якщо не спала вночі, то вдень можу бути роздратованою чи емоційною. І це нормально. Так само й інші – можуть реагувати гостріше не тому, що вони погані, а тому, що ми всі постійно живемо в стані стресу.
Сьогодні немає сенсу у жодних кліше про «ідеальних» людей. Ми всі різні, і всі переживаємо непрості обставини. У когось немає світла, у когось – води, у когось після обстрілу вибиті вікна і холодно спати. Але якщо ти прокинувся, знайшов у собі сили піднятися, рухатися далі й навіть усміхнутися – ти вже ідеальний.
Як ви зараз знаходите баланс між роботою, публічністю і собою? Чи є якісь ритуали, які допомагають не вигорати?
Я не дозволяю собі доходити до стану вигорання. Якщо відчуваю втому – спокійно можу скасувати зустріч чи відкласти плани. Не тому, що не хочу, а тому, що розумію: мені потрібен ресурс. Я публічна особа і постійно віддаю енергію людям: на сцені, в ефірах, у спілкуванні. Але цю енергію треба десь брати. І коли відчуваю, що «зарядка» добігає кінця, дозволяю собі просто поставити той внутрішній павербанк на підзарядку.
Для мене найкращий відпочинок – це тиша й природа. Я дуже люблю виїжджати за Київ: у ліс чи на Київське водосховище. Беру свою собачку Емілі, і ми просто гуляємо. Мені достатньо кількох годин наодинці з собою – подихати, відчути спокій, побути без шуму міста. Бо столичний ритм іноді засмоктує в турбулентність, і тоді важливо вчасно вийти з неї, щоб знову знайти себе.
Я справді навчилася балансувати між роботою, публічністю й особистим життям. І, мабуть, головне – це правильно розставляти пріоритети. Адже єдиний справжній пріоритет у житті жінки – це вона сама. Не кар’єра, не стосунки, не навіть родина, а саме вона. Бо тільки наповнена, спокійна, щаслива жінка може віддавати любов й енергію іншим.
Робота ведучої про постійний темп і публічність. Що допомагає вам знаходити час на інші аспекти життя й відпочинок навіть у цьому середовищі?
Так, робота ведучої справді вимагає постійного темпу – багато подій, зустрічей, спілкування. Але завжди пам’ятаю, що насамперед я звичайна людина, і мені теж потрібно відновлюватися. Найкраще мені допомагає в цьому спорт.
Я граю в падел, і там у нас дуже класна спільнота: активні, енергійні люди, які заряджають одне одного. Ще люблю плавати в басейні – це мій особистий ритуал перезавантаження. Коли ти у воді, думки ніби оновлюються, стають легшими. Це моє місце тиші, мого внутрішнього спокою. Для когось таким ритуалом є лазня, а для мене – басейн. Ще допомагають пробіжки. Якщо відчуваю, що думки летять у голові, як вихор, я просто взуваю кросівки і біжу – без мети, просто щоб відчути полегшення.
У кожного свої способи відновлення: хтось п’є каву, хтось читає книжку, слухає вініл чи просто сідає в машину і їде без маршруту. Головне – знайти своє. Тримати баланс не так, як правильно чи як диктує суспільство, а так, як комфортно саме тобі.
У чому для вас зараз полягає сила жінки?
Сила жінки стовідсотково в любові й повазі до себе. Коли жінка любить себе, приймає й поважає, вона автоматично притягує у своє життя людей, які ставляться до неї так само – з любов’ю й повагою.
Я вважаю, що важливо бути доглянутою, але не для когось, а для себе. Я ніколи не «запускаю» себе, бо це моє внутрішнє відчуття гармонії. Якщо дивлюся у дзеркало й бачу там гарну, натхненну дівчину, мені хочеться усміхнутись і поділитися цією енергією зі світом. Для мене це не про зовнішній образ, а про внутрішній стан.
Але, звісно, не кожен день буває ідеальним. Є моменти, коли я бачу у дзеркалі втому, і тоді просто даю собі час на відпочинок, на сон, на відновлення. Бо турбота про себе – це теж прояв любові.
Тому сила жінки не в тому, щоб бути бездоганною, а в тому, щоб любити себе у будь-якому стані. Коли ти приймаєш себе справжню, тоді й світ відповідає тим самим.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!