Коли я була дитиною, ми жили в малесенькій однокімнатній квартирі в гуртожитку. Там я любила писати вірші під столом на кухні, уявляючи, що то моя творча майстерня, ще дивитись новини з батьками зранку по ТБ, бо так здавалась собі дорослою, а ще читати казки, де багато писали про принцес.
Історія Попелюшки мене не чіпляла. Ми з нею чужі люди. В неї – мачуха, в мене супер МаПа. В неї туфлі, які вона губила, навіть знаючи, що то кришталь. У нас сервіз із кришталю, який ми берегли, як мою цнотливість. І туфлі лакові червоні, котрі водили мене на перші побачення, тому згубити – краще брови збрити (що я одного разу і зробила).
Хоча…. були в нас зв’язки. Городні! В неї карета з гарбуза, що возила на бал. А в мене – СЛИВА! Сливове дерево на городі біля гуртожитку, розміром з нашу квартиру.
Там мама викохала багато смакоти для сім’ї, але слива – то була моя слабкість.
По—перше, дуже смачна.
По—друге, єдина в дворі.
По—третє, я уявляла, що це моє придане :))) Ну в принцес же мало бути придане.
Так і бачила, як мій принц куштує з дерева, дивиться мені в очі і #всьо – любов на все життя. Зізнаюсь, деяких екземплярів я водила під ту сливу на побачення. До цьомів і слив діло не доходило. Бо як тільки відчувала, що в голові в нього сухофрукт – романтика в мені здихала наче миші, які у Попелюшки були за коней. Потім я себе переконувала, що Лєні Бог дав груди, а мені сливу. І це на краще.
Запевняла себе перед дзеркалом, підкладаючи вату в бюстгальтер, що ізюм в мені набагато важливіший за об’єми в районі грудної клітки.
Хто ж знав, що маленькі груди сьогодні стануть трендом. А великі – точно не допоможуть зустріти справжнього принца, а не кота в чоботях.
Літо 2020 полетіло. Дивлюсь у дзеркало, а ніби нічого не змінилось. Мабуть, то сливи. Від них зникають зморшки і дурні думки, коли сумно.
Я їх лопала з задоволенням весь сезон і зекономила на дорогих кремах. Я, але не мій принц. Бо за таку красу зі сливами треба платити.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!