Надія Плахова, психологиня, акредитована гештальт-терапевтка
Що важливо знати про відносини, етапи розвитку стосунків
Будь які людські відносини проходять декілька стадій свого розвитку. Застрягання або ігнорування задач кожного з етапів призводить до поступової стагнації відносин та самопочуття людей, які знаходяться у стосунках. Для того, щоби зрозуміти, з якими викликами для пари ви зустрілись, треба зрозуміти, на якому етапі розвитку ви зараз.
- Закоханість – так званий «цукерково-квітковий період».
На цьому етапі ми бачимо зазвичай не партнера, як живу людину з усіма її особливостями, а свою потребу в чомусь і можливість її реалізувати через відносини, тому це період ідеалізації партнера, сильної емоційної єдності і фантазій. Тут відчуття «Ми» важливіше ніж «Я». Цей період зазвичай природно триває від місяця до півроку. Великий вплив на його перебіг також мають гормональні процеси, які в цей період на піку, що завдає сильне природне тяжіння до партнера.
Завдання цього етапу — це дослідження один одного та побудова емоційного фундаменту відносин. Пастка — жити у своїх фантазіях відносно партнера, ігноруючі реальність. Ціна за це — втрата часу і велике розчарування.
- Притирання – перші конфлікти, зіткнення реальностей.
Це самий ризикований етап у житті пари, на якому треба відверто відповісти собі на питання, чи готовий я прийняти нову реальність, і ту людину, яку я починаю бачити з усіма її особливостями позитивного і негативного (для мене) характеру. На цьому етапі багато пар розходяться.
Ми все більше дізнаємось про свого партнера, і не все нам подобається. Ми можемо зіштовхнутись із тими відмінностями, які приніс партнер із собою, як носій культури іншої сімейної системи: звички побуту, цінності, традиції, погляди на побудову стосунків, які можуть конфліктувати з нашими.
Також, ми можемо почати усвідомлювати, що ті очікування, які ми помістили в партнера на початку відносин, — неможливо отримати. Партнер постає перед нами як «Інший», людина зі своїм сприйняттям і досвідом, із яким треба домовлятись і особливості якого враховувати. Він може чинити опір нашим бажанням. Це неприємне, і іноді дуже болюче усвідомлення.
Якщо виділяти найголовнішу причину розлучень, то вона полягає у нашій психічній особливості: неусвідомлено шукати партнера, з яким можна буде задовольнити свої найпотаємніші бажання родом із дитинства. Отримати те, що нам по праву мало бути надано батьками, але з якихось причин не було отримано: бажання бути безумовно прийнятим, бути потрібним, бути цінним, бажання визнання особистої сили і гідності, бажання бути керованим, забезпеченим безпекою і турботою із боку іншого.
Нереалізовані, і навіть часто не усвідомлені, дитячі бажання провокують дуже сильну реакцію образи, тривоги і агресії, коли партнер не відповідає покладеним на нього очікуванням. Ба більше, для реалізації цих потреб ми несвідомо обираємо в парнери людину, схожу за якостями на наших найближчих родичів, ніби намагаючись «дозавершити» ці дитячі історії, і нарешті отримати те, що нам належить, не визнаючи, що це неможливо. Більшість речей, яких ми потребуємо, ми повинні тепер навчитись давати собі самі, як би важко це не було. Але інші люди можуть бути для нас підтримкою у цьому процесі. Також, розуміючи свої потреби, та з широко відкритими до реальності очима, ми навчаємось свідомо обирати людей, не намагаючись отримати тепло від емоційно закритих, визнання від тих, хто не може визнати навіть себе, або міцні відносини від тих, хто їх не прагне та уникає.
Почуття на цьому етапі: захоплення і потягу меньше, з’являється бажання бути більше на самоті, мати більше свободи бути собою, а також злість, образа, розчарування, сум, провина. Все це створює хибне відчуття, що кінець стосунків близько.
Завдання цього етапу — це розуміння, що сходимось ми на одноковості, а розвиваємость на різностях. Можливість відверто говорити про свої потреби і домовлятись, прийняття обмежень можливостей партнера та взяття відповідальності за ті потреби, які партнер не може або не повинен безкінечно задовольняти, бо він для нас не «батьківська» фігура, а така ж доросла людина, як і я, зі своїми особливостями і обмеженнями, дає змогу пристосуватись один до одного і перейти на наступний етап. Також на цьому етапі може відкритись невесела істина, що партнери один одному все ж таки не підходять, бо важливі для них потреби у відносинах не можуть закритись, і вони на це не готові.
- Стабілізація – більше прийняття, зростає довіра.
Якщо партнерам вдалось домовитись про принципові для кожного речі, та прийняти інші особливості як даність, вони починають відчувати більше свободи та, навіть, можливостей для індивідуального розвитку. Одна з особливостей любовного вибору полягає в тому, що ми несвідомо обираємо собі партнерів, які по своїх якостях відрізняються від нас, і часто нас «доповнюють». Цю різність варто і треба використовувати для навчання один у одного тим якостям, які у нас мало проявлені. Цей обмін і розвиток будуть створювати ще більш міцний фундамент для ваших відносин, бо людям, які не знаходяться на різних, і при тому крайніх полюсах спектру відмінностей (як, наприклад, «системність-творчість», «раціональність-емоційність», «тривожність-стійкість», «практичність-ідеалістичність»), буде легше домовлятись про якість сумісні стратегії життя. Тож, партнери можуть розширювати арсенал навичок та якостей, та надавати один одному підтримку, необхідну для індивідуального розвитку.
- Поглиблення/розвиток або застій/віддалення – пара або розвивається, або втрачає емоційний контакт.
Зазвичай перші ознаки кризи цього періоду виникають приблизно на 3-му році стосунків. От чому є розхожий вислів, що «любов живе три роки». Існує теорія, що цьому є, навіть, біологічне підгрунтя. На 2-3-му році відносин знижується рівень гормонів, як то дофамін (відчуття задоволення), окситоцин та вазопресин (прив’язаність), РЕА (метелики в животі), кортизол (новизна). Ми відчуваємо цей процес як зниження потягу, пристрасті. З еволюційної точки зору ми свою задачу вже повинні були виконати: три роки — це час, потрібний для зачаття, народження, підтримки дитини до рівня прямоходіння та базового самообслуговування. Тож, біологічні мотивації до збереження пари слабшають. Але ми з вами давно вийшли за межі виключно біологічних потреб, тож над біологічними чинниками домінують соціальні. Це фаза переходу з пристрасті на стабільну соціальну прихильність, зріле партнерство та глибоке відчуття вдячності та любові до близької людини.
Застій чи поглиблення залежить від індивідуального розвитку партнерів у парі. Якщо партнери в парі реалізуються як особистості, підтримують свої інтереси, їм не буде нудно один із одним ніколи. Будь-яка система, в яку не вкладають енергію, за своєю природою тяготіє до руйнації. Тому важливим завданням цього етапу будуть усвідомлені дії на підтримку парних стосунків: цікавитись особистістю свого партнера, планувати побачення та спільні форми проведення часу, шукати спільні захоплення, розширювати арсенал чуттєвих задоволень.
Також, на пару на цьому етапі можуть впливати особливості середовища, серйозі соціальні або індивідуальні кризи, зміни в системі як то, наприклад, поява дитини та етапи її розвитку. Якщо зовнішні або внутрішні обставини дуже серйозно змінюються, це може перезапускати цикл розвитку пари. Пара повертається на 2-й етап циклу — «Притирання», щоби сформувати загальне розуміння ситуації, прийняти зміни та передомовитись про взаємодію. У цей період можливо підвищення конфліктності.
Ознаки того, що стосунки у кризі
- Сварки замість діалогу.
Конфлікти і суперечки виникають на рівному місці, і не призводять до діалогу і домовленостей. Дратівливість із-за дрібниць. Або ж навпаки — повна тиша, бо ви живете поруч, але не разом. Немає щирості.
- Байдужість та відсутність підтримки.
Відчуття байдужості – ніби партнер просто «присутній», але не включений. Уникнення складних тем. Переживання залишаються «без відповіді» або знецінюються. Емоційний зв’язок слабкий, відчувається дистація. Партнер багато часу проводить наодинці, та ніяк це не пояснює. Інтимне тілесне життя уникається, або стає складним.
- Відсутність розмов та планів на майбутнє.
Ви не плануєте, як провести вихідні і відпустки. Не говорите про перспективи майбутнього. Не обговорюєте ставлення до питання дітей в парі і серйозності ваших намірів. Партнер не пояснює, чому зараз не хоче про це говорити.
Що робити, якщо криза у стосунках
Після ідентифікації етапу відносин важливою умовою конструктивного проживання кризи є визнання складнощів і готовність покращувати відносини обома партнерами. Все починається із відвертої розмови.
Психолог Джон Готтман понад 40 років досліджував пари у своєму «Лабораторії кохання» та виявив кілька ключових чинників, які відрізняють «майстрів стосунків» від тих, чия пара розпадається. Вміння розмовляти про складні моменти в парі та зберігати емоційний зв’язок навіть під час суперечок є однією із головних навичок будування міцних відносин. Щасливі пари також вміють відновлювати стосунки після конфліктів. Це можуть бути прості фрази на кшталт: «Я не хотів(ла) тебе образити, давай поговоримо», «Мені шкода, що так вийшло, давай поговоримо», «У нас виникло непорозуміння, і я хочу з тобою про це поговорити». Такі фрази допомагають уникнути накопичення образ, «закривати» конфлікти, спонукаючи домовлятись про складні моменти та відновити близькість.
Як провести розмову:
- Почніть із пропозиції поговорити: «Мені важливо поговорити. Я не хочу звинувачувати, втім, хочу поділитись тим, що відчуваю про наші стосунки зараз. Коли ми можемо поспілкуватись, щоб обом було комфортно?».
- Говоріть лише про себе, свої почуття, здогадки і бажання: «Я відчуваю самотність у нашому спілкуванні. Мені бракує твоєї уваги. Мені здається, що ми віддалилися. Хочеться проводити більше часу з тобою».
- Запитайте думку партнера: «А як ти сам бачиш наші стосунки зараз? Чого не вистачає тобі? Чи можемо ми щось змінити?».
- Обговоріть зміни та домовтесь про подальші кроки: «Давай спробуємо більше часу проводити разом, та заплануємо наше побачення. Або, може, звернемось до психолога, щоби знайти нові рішення?».
На жаль, люди можуть уникати відвертих розмов, думаючи, що цим можна спровокувати ще більший конфлікт, розрив стосунків, або усвідомити, що все закінчено, і відтягують вирішення больових моментів. Це призводить до накопичення гніву і образи, що може унеможливити в майбутньому будь-який діалог. Існує психологічна межа, за якою ми потрапляємо до так званої зони неповернення, коли у людей негативні почуття настільки перекривають любов, що енергія відторгнення не дає можливості подальшого перебування разом.
Підписуйтесь на нашу сторінку в Instagram та не пропускайте найкорисніші матеріали на Beauty HUB!