Після Революції гідності Юлія долучилася до батальйону «Айдар», для якого вона часто привозила гуманітарну допомогу. Зараз працює у русі VETERANKA та виготовляє м’які іграшки, які допомагають збирати гроші на потреби військовим та служать для них оберегами. В рамках спецпроєкту «Сильні. До кінчиків волосся» попереду у Юлії комплекс процедур від італійського hair-бренду Orising у мережі салонів краси Maija, щоб відновити ріст волосся та повернути йому здоров’я, жвавість і силу.
Юліє, після Революції гідності ви долучились до батальйону «Айдар». Чому в той момент прийняли таке рішення?
Тому що Росія окупувала мій дім у Луганській області у 2014 році. Все, що я вивезла з дому, – це моя мама і троє дітей. Колишній чоловік залишився на тій стороні, зараз він воює проти нас. А я дуже хотіла додому, мені було що втрачати.
Тож я вивезла маму та дітей до Києва і повернулася до війська в добровольчий батальйон «Айдар» у місто Щастя. Там же (в батальйоні) я познайомилась зі своїм теперішнім чоловіком. Він теж ветеран, був звільнений з полону, має інвалідність. У 2022 році він пішов знову у військо, а я залишилась вдома, бо у нас на той момент було вже четверо дітей, за яких я дуже хвилювалась.
Чоловік знову пройшов через багато труднощів, знову зʼявились проблеми зі здоровʼям – і після Авдіївки він звільнився за станом здоровʼя. Зараз ми намагаємося навчитись жити цивільним життям, але чоловіку це трохи важко. Минуло лише три місяці після звільнення, і ми ще намагаємось адаптуватись, він рветься назад до війська.
Чим саме ви займалися у війську? Чула, що вас називали «матір’ю» у середовищі військових?
На той час це був добровольчий батальйон (десь 16 км від лінії фронту), і коли я пішла туди, займалась тиловим забезпеченням. Я намагалась робити все, щоб хлопцям після повернення із завдань було комфортно й вони могли відпочити й розслабитися. І так, мене називали «матірʼю» ще у часи Майдану. Я тоді була у 39-й жіночій сотні.
Як ви зазначили, ваш чоловік був у полоні і потім відновлювався від травм війни – зараз багато жінок проходять ваш шлях. Що можете їм порадити?
Це все дуже індивідуально. Я зараз спілкуюсь з дівчатами, й у кожній родині своя історія. Все залежить саме від того, що ви відчуваєте. Наприклад, я свого чоловіка змушувала розповідати все як є – де він перебуває, що в нього та як. Бо мені боляче розуміти, що він щось недоговорює, адже я все одно потім дізнаюсь правду від когось стороннього. І ось коли він зрозумів, що не варто так робити, стало легше.
Чоловік дуже змінився. У мене був страх, що ми не збережемо наші стосунки. Ми познайомились під час бойових дій, нас дуже поєднувало те, що ми пережили разом. У 2022 році він пішов воювати без мене, і я дуже боялася, що, коли він повернеться, ми не зможемо порозумітись. Бойові дії і цивільне життя – це два різні світи з різними цінностями та обовʼязками. Але ми разом пройшли цей важкий період.
Зараз ви виготовляєте в’язані іграшки, які військові називають оберегами. Для вас це робота чи хобі?
Я ще до початку повномасштабного вторгнення почала створювати іграшки. І коли чоловік знову пішов воювати, щоб якось відволіктись від тривожних думок, я ще більше занурилась у роботу. Свої іграшки почала відправляти до руху VETERANKA – вони роздавали їх дітям, коли військові звільняли Бородянку та інші міста. Мені прислали фото дітей з тими іграшками, і це були просто неймовірні емоції. Також я дарувала свої іграшки ящиками спільноті маріупольців Little Mariupol My Soul у Дніпрі. Потім почала виготовляти обереги для військових. Це такі маленькі талісманчики – котики, зайчики з позивними. І це переросло у щось дійсне масштабне.
Але коли цей процес починає нагадувати мені роботу, я зупиняюсь. Хочу, щоб створення іграшок залишилось моїм хобі. Це задоволення для душі, це як реабілітація від мого ПТСР. І цей процес дуже допомагає не занурюватись у погані думки.
За свою діяльність цього року я отримала премію «Жінка третього тисячоліття». Мої іграшки розійшлися по всьому світу, їх продавали на ярмарках та збирали гроші на армію. Їх навіть закупало Мінсоцполітики й дарувало послам, які приїжджали в Україну.
Чим ви зараз займаєтеся у русі VETERANKA?
У русі VETERANKA я працюю менеджером зі спільнот. По-перше, мені потрібне спілкування з такими саме людьми, як я. По-друге, нам так набагато легше знайти спільну мову з ветеранами і порозумітись, адже з ними не завжди легко спілкуватись. Коли я веду розмову й кажу, що я – ветеранка, то на мене реагують вже зовсім інакше й можуть поділитися тим, що не скажуть цивільній людині.
Як, на вашу думку, змінилося ставлення до жінок в армії з 2014 року?
На мою думку, воно не дуже змінилося. Жінок на посади не дуже хочуть брати, як правило, наймають по знайомству або по рекомендаціях. Зараз є рекрутинг, дівчата пишуть, що є посади і в них є потрібний досвід, але їх не хочуть брати і відмовляють. На жаль, цей стереотип, що залишився ще з радянських часів, дуже впливає на ситуацію. Так, дівчат у війську зараз доволі багато, це в більшості добровольці, і їм приходиться доволі важко. Бо потрібно і воювати, і ставлення нормальне до себе виборювати. Ти не можеш довіряти цим людям, які постійно хочуть тебе образити, твої здібності. Плюс багато дівчат переживають за свої сімʼї, адже в багатьох є діти. І ці проблеми нікуди не зникають.
Я думаю, що для виправлення ситуації нам потрібні приклади тих жінок, що зараз боронять нашу країну, і не допускати, щоб тебе ображали. Наприклад, коли я звільнилась, доволі тривалий час не показувала своє посвідчення, що я учасниця бойових дій. Бо відразу ж починались дивні запитання: «А навіщо ти туди пішла?», «Ти що, шукала собі там чоловіка?», «На кого ти дітей кинула?», «Ти погана мати» тощо. Тому мені було простіше його не показувати, щоб ніхто нічого не знав.
Зараз, звісно, ці проблеми більше висвітлюються. Наприклад, нещодавно проходив «Український жіночий конгрес», де була присутня Олена Зеленська, там порушувалося це питання. Загалом, і чоловіки, і жінки жертвують своїм здоровʼям, адже з фронту ніхто здоровим не вертається. Навіть якщо з першого погляду здається, що людина немає ніяких травм.
Якою зараз є психологічна реабілітація військових, на вашу думку? Наскільки вона ефективна?
Психологічна реабілітація зараз стає більш професійною. Бо на той момент, коли я служила, не було професійних військових психологів. Наразі таких спеціалістів уже доволі багато, відкривається багато реабілітаційних центрів, в яких військові можуть отримати й фізичну реабілітацію, і психологічну допомогу. Але все одно потрібно більше таких закладів.
Також є момент, що більшість військових не хочуть йти до психологів. Вони вважають, що сильні й все можуть пережити самостійно. Але коли повертаються до цивільного життя, їм стає важко й може накрити. Коли ти у війську виконуєш завдання, адреналін допомагає пережити важкі події. А коли військові повертаються додому, то розслабляються й можуть проспати декілька діб поспіль. До речі, це дуже велика проблема зараз. Через те, що немає ротацій, люди виснажені й фізично, і психологічно. І оце виснаження просто вбиває їх зсередини.
Як жінки доглядають за собою в умовах ведення війни? Які засоби завжди must have?
Відчувати себе жінкою завжди та в будь-яких умовах – це дуже важливо. Зовнішній вигляд також впливає на те, як тебе сприймає оточення. Коли ти контролюєш свій стан, свій зовнішній вигляд, це дає розуміння, що в тебе є характер та сили боротися, ти не втрачаєш контроль над собою.
Для дівчат на фронті дуже велика проблема – холоди та перепади температури (а на сході завжди набагато холодніше). Зараз холоднішає, і дівчата починають носити шапки, тому виникатимуть такі проблеми, як надмірна жирність шкіри голови та ламкість волосся.
Дівчата ходять у наряди, а це ціла ніч на вулиці. Холод, вітер – шкіра обличчя й губи обвітрюються. Тому креми для обличчя, бальзами для губ дуже рятують. Бальзамами навіть чоловіки користуються, бо порепана шкіра на губах болить і заважає однаково що жінкам, що чоловікам.
Також дуже рятують сухі душі та сухі шампуні – ними також користуються і хлопці, і дівчата. Вони можуть бути на позиціях по декілька днів, буває, що зникає вода та світло. Тож це дуже потрібні і зручні засоби гігієни.
Що допомагає особисто вам триматися, можливо, відволікатися від реальності?
Мене наповнює море й взагалі вода, хоча я не люблю плавати. Я люблю шум води, просто сидіти на березі, дивитись на воду, і всі погані думки зникають. Це мій релакс.
Чи дозволяєте собі особисті бажанки в плані догляду та краси – відвідування салону, нову помаду чи парфуми тощо?
Для мене відвідування салону – це приємний ритуал і можливість поспілкуватися, відволіктися. Правда, зараз я не дуже часто це роблю, але манікюр – це святе.
Коли ти хочеш щось змінити, прийняти якесь рішення і в тебе щось не виходить, то йдеш в салон, розслабляєшся, отримуєш задоволення. І коли виходиш така гарна й оновлена, в тебе з’являється більше рішучості й навіть рішення приймати легше.
Зараз я доволі втомлена інформаційно, адже повернувся чоловік і я про нього піклуюся, також ще діти, робота. Просто хочеться прийти додому та відпочити. Тому зараз я доволі рідко ходжу в салони, хоча мені це дуже подобається. Вдома майже не фарбуюсь. Користуюсь з косметики в основному зволожувальними кремами та зволожувальною губною помадою.
Як давно помітили проблеми з волоссям? Чи бачите якусь точку, з якої це почалось?
В мене стався гормональний збій – проблеми з щитоподібною залозою. На той момент я перебувала в селі, коли помітила, що у мене погіршився стан здоров’я в цілому. Мені дуже допомогла моя посестра, медик, – саме вона витягла мене в Київ лікуватися. Тож зараз я намагаюсь підтягнути своє здоровʼя.
Який результат після комплексу процедур бажаєте отримати?
Бажаю стати ще красивішою! (Сміється). Крім того, салонні процедури – це завжди дуже приємно.
Інтерв’ю: Анастасія Бузданова
Робота над текстом: Ірина Баранська
Колажі: Анна Сафонова
Фото: надані героїнею
Слідкуйте за спецпроєктом за посиланням!
Підписуйтесь на нашу сторінку в Instagram та не пропускайте найкорисніші матеріали на Beauty HUB!