Цього року нам щастить досить часто бачити акторку Анастасію Карпенко на екранах. По-перше, в січні в український прокат вийшов фільм «Як там Катя?». Світова прем’єра кінострічки відбулась на кінофестивалі у Локарно (один із найдавніших та найпрестижніших кінофестивалів світу), де фільм отримав спеціальний приз журі Ciné+ та нагороду за найкращу акторську гру для Анастасії Карпенко, яка зіграла роль Анни. По-друге, досить очікуваною була прем’єра серіалу «Перевізниця», де Анастасія зіграла головну героїню Лідію – психологиню, яка у перші дні повномасштабної війни допомагає людям дістатися безпечних місць, виконуючи роботу перевізниці. А 11 квітня на великі екрани вийшов ігровий фільм «Я і Фелікс», в якому Анастасія грає маму головного героя.
Анастасіє, давайте почнемо розмову з вашої ролі у фільмі «Як там Катя?». Наскільки важко було грати роль матері, яка втрачає свою дитину?
Я бралася за цю роботу із захватом та з відчуттям великого очікування. Не розглядаю роль в розрізі «важко», незважаючи на серйозність теми. Відповідальність, виправдання очікувань (перед собою, в першу чергу), самовимогливість, кропітливість та уважність до нюансів – оце можна охарактеризувати як «важко».
«Як там Катя?» називають вашим дебютом у повному метрі в потужній головній ролі. Що допомогло зіграти роль Анни настільки переконливо, реалістично, в постійній напрузі?
Робота над фільмом велась задовго до знімального періоду. Я мала час зжитися, відчути героїню і дуже прискіпливо ставилася до своєї особистої роботи. Під час зйомок мала постійний емоційно правильний для героїні настрій. Весь час на майданчику я була готова будь-якої миті для сцени. А поза ним не відволікала себе на музику, фільми, розмови або зустрічі з друзями чи сміх. Я знала, що це може збити мене. Боялась втратити потрібну внутрішню атмосферу.
Чому цей фільм актуальний зараз і чому він так відгукнувся міжнародній публіці й зібрав багато нагород, на вашу думку?
Фільм розкриває багато тем. Корупцію, боротьбу та втрату, тему морального вибору. Як обставини можуть впливати на людські рішення, змушуючи переступати через власні моральні принципи. Більшість цих питань міжнародні, впізнавані. А для нас на фоні війни стають ще актуалізованішими.
В лютому відбулася прем’єра серіалу «Перевізниця», що виявився досить впізнаваним і успішним. Чим він став для вас? Які емоції і почуття панували над вами під час зйомок?
Треба згадати, що це робота, яка повернула мене до життя. Через війну я мало розраховувала, що колись буду мати змогу займатися улюбленою справою. Та диво трапилось. Тому це був трепет, знову ж таки, відповідальність через порушену тему. Оголеність нервів через власну обізнаність у тому, про що ми показуємо, і на противагу тому, що відбувається навколо, я відчувала шалену любов та вдячність до життя.
Які меседжі найбільше хочеться донести цим серіалом?
Кожен з нас відповідальний за все, що відбувається навколо. Ми здатні впливати, міняти, робити світ кращим. Допомога, любов, відповідальність, прийняття і вміння робити вибір. Ми нація сильних та сміливих людей. Українці дуже різні, і маємо бути однією зрідненою силою.
Наскільки вам близькі почуття і думки головної героїні Лідії? В чому ви з нею схожі, а в чому – ні?
Лідія – це комбінований образ українських жінок. На момент зйомок я стаю максимально подібною до своєї героїні. Звісно, ми схожі. В любові до людей. Цілеспрямованості. Але і, ох, такі різні.
Якщо озирнутися назад, як ви повернулися до зйомок у кіно після 24 лютого? Що надихнуло на цей крок?
Я мріяла про зйомки, і як вже сказала, не дуже вірила в цю можливість. Війна для всіх створила нові правила існування. Професія – це моя пристрасть та енергія. Тому зйомки в «Перевізниці» я оцінила для себе як подарунок долі. Тільки прочитавши першу сцену проб – вона була майстерно написана, я вирішила, що зроблю все, аби бути там.
Які професійні плани будуєте на 2024 рік?
Зараз знімаюсь в польсько-українській повнометражній картині Деміана Коцура. Планую повертатися в театр після декретної відпустки, а далі буде…
Яким зараз є український кінематограф? Яким ви його відчуваєте?
Він розправляє крила. Занадто високі ставки, конкурентність зростає. Я бачу, який крок відбувся в кінематографі, і вірю, що це початок.
Два роки як почалася повномасштабна війна, ваш коханий чоловік і брат зараз на фронті. Чи сталася в вашому житті переоцінка цінностей? Що зараз цінуєте найбільше?
Безумовно, війна робить все занадто загостреним та безкомпромісним. Вчинки набувають чорно-білих кольорів без відтінків. Ціную присутність моїх чоловіків поряд, а також щирість і вміння бути позитивним.
Що допомагає триматися, не концентруватися на поганих новинах і переживаннях за рідних?
Це постійна внутрішня робота. Це завжди твій вибір – на чому відбувається концентрація уваги. З усього, чим насичений простір, я чіпляюся за краще.
Окрім роботи, чому ще зараз приділяєте особливу увагу? А чому, можливо, хотілося б приділяти більше часу?
Приділяю увагу доні та якісно проведеному часу разом з нею. Хочеться почати читати і більше дивитись кіно, а також частіше бачити друзів.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!