Як іноземці відчувають війну в інших країнах?
Наші цілі зараз, поклавши руку на серце, – це знайти якнайбільше людей, які допомагатимуть Україні якомога енергійніше, інтенсивніше, не втомлюючись. Звичайно, треба враховувати, що представникам іншої культури та людям мирного часу ХХІ століття дуже важко собі уявити війну та співвіднести себе з нею, бо для багатьох із нас з дитячих років війна – це минуле, через яке пройшли наші бабусі та дідусі, або те, що відбувається десь у зовсім іншій частині світу. І раптом війна прийшла до нас.
У Східній Європі війна відчувається інакше, ніж, наприклад, у Великій Британії. Коли я приїжджаю до Естонії, є відчуття, що країна теж воює, хоча на її території не тривають бойові дії. Але це війна Естонії. Атмосфера, яка відчувається в Лондоні, – це нормальне, спокійне, мирне життя, коли нічого не відбувається. Людина вчора вечеряла в ресторані, була в театрі, а вранці ти їй починаєш розповідати про війну біля твого порога і кажеш «давай, давай допомагати». Напевно, це викликає якусь реакцію страху, відторгнення, а коли людині страшно та некомфортно, то в неї й мотивація допомагати не така сильна. Тобто нам, з одного боку, необхідне емоційне співпереживання, а з іншого, потрібно, щоб люди все-таки не уникали зустрічей з нами і не перебігали на інший бік вулиці.
Як розпочинати розмову та доносити інформацію?
Я собі виробила кілька способів, як доносити інформацію до людей. По-перше, завжди ношу символіку України, починаючи з лютого. Це мені допомагає розпочати розмову. Скажу чесно, це трохи маніпулятивний прийом, але я ношу жовто-блакитний одяг, прикраси чи аксесуари і таким чином прямо показую свою позицію. І, розмовляючи з людьми, говорю про Україну. Іноді в них виникає питання, коли вони бачать символіку, чи маю я якесь відношення до України.
Іноді просто знаходжу якийсь слушний момент. Наприклад, коли йдеться про бізнес, я розповідаю, що ми маємо українську команду, якій ми допомагаємо. Намагаюся говорити якнайбільше про те, наскільки Україна героїчно, наполегливо і дуже розумно поводиться, наскільки чинить опір. Цю тему завжди готові підтримати, бо це продовжує вражати всіх. Ніхто не вірив у те, що Україна зможе чинити опір понад три дні. Також я розповідаю про те, як українські жінки, які виїхали та залишилися, продовжують працювати, підтримувати дітей. І як це непросто. І тут я згадую, що їм можна допомогти!
Яку допомогу готові надавати іноземці?
Іноземних друзів важко переконати, щоб вони переказували гроші на дрони й танки, з багатьох причин, але вони дуже охоче приєднуються до допомоги медичних та гуманітарних фондів, які, наприклад, постачають продукти в Україну. Також вони підтримують волонтерські фонди, які вивозять людей чи допомагають українцям на звільнених територіях, фондам допомоги тваринам. Тому з собою зазвичай маю потрібні контакти і швидко їх роздаю зі словами: «Ось координати фонду, який може вам сподобатися». Я ставлю собі за мету, щоб ніхто, хто зі мною поговорив, не пішов без ідеї переказати хоча б 20 фунтів.
Але, чесно скажу, іноді я зриваюся. Влітку була церемонія нагородження дуже гарною британською премією, ми отримували три нагороди. Був сніданок, нагородження, так усе гарно. І всі говорили один за одним, який прекрасний час настав, закінчився COVID і як важливо зараз думати про екологію. І коли я вийшла здобувати премію, то зірвалася і сказала, що час зовсім не прекрасний, і COVID, звичайно, закінчився, але, думаючи про екологію, ми маємо пам’ятати про те, що за три години звідси знищують землю, вбивають людей, і краще, що ми зараз можемо зробити для того, щоб підтримати екологію Землі, – це допомагати Україні.
З тих проєктів, які й досі продовжують добре працювати, – проєкти допомоги біженцям, у тому числі їхнє розміщення. Наприклад, є онлайн-платформи, які дозволяють знайти один одного тим іноземцям, хто надають житло, і тим українцям, які його шукають. Тому що в Британії людині, яка хоче офіційно надати житло, потрібно подолати чимало бюрократичних перепон, і не всі на це здатні. Тому навіть коли є гаряче бажання допомогти, але з’ясовується, що потрібно заповнити 50 папірців, це бажання охолоджується. І такі гуманітарні проєкти дуже допомагають. І навіть зараз залучення іноземців до гуманітарної допомоги зберігається, тому важливо продовжувати про це говорити, у тому числі зі своїми друзями та знайомими, та брати участь, підтримувати роботу асоціації, яка займається допомогою біженцям.
Я бачу і в Британії, і в Швейцарії, і в Шотландії приблизно ту саму ситуацію – люди втомлюються від війни. Біженці опиняються у ситуаціях, коли їм терміново треба шукати нове житло, а воно у Західній Європі досить дороге. Й українці часом опиняються у дуже важких умовах, які не підходять для життя.
Якщо просто читати пресу, то складається враження, що країна витратила мільйони мільярдів і всіх біженців розселили по палацах. Деякі джерела пишуть, що біженці вже житимуть краще за середнього нашого громадянина. Треба пояснювати та розповідати, що це зовсім не так.
І ще один важливий момент – залучення до допомоги українським медичним фондам, фінансова підтримка, допомога волонтерським проєктам, які привозять людей на лікування до інших країн. Зараз дуже багато ініціатив тримаються на плечах волонтерів-українців, які приїхали та активно залучилися у волонтерський рух.
Також важливо просто знайти з людьми точки дотику. Якщо вранці ви спілкуєтеся з мамами у школі дітей, розповідайте їм регулярно про те, що відбувається, та про те, як можна допомогти. Якісь прості точки контакту, щоб людина могла допомогти швидко. Це складна проблема, вирішення якої потрібно шукати нам – тим, хто живе поза Україною.
Статтю підготовлено у рамках проєкту «Стресооборона: український рецепт» за матеріалами онлайн-розмови Сергія Роголя, Софії Роголь і Тійни Орасмяе-Медер.
Підписуйтесь на наш Facebook і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!