Головні ешелони допомоги
У США є державна ветеранська адміністрація, яка опікується здоров’ям колишніх військових. Вона допомагає по-різному, наприклад, займається навчанням, якщо людина хоче вчитися чогось, або допомагає влаштуватися на роботу. Також діють громадські ветеранські організації, які допомагають і з реабілітацією, і з грошима, і з навчанням, навіть із навчанням дітей ветеранів тощо. Є церкви та синагоги, які роблять свій внесок. Наприклад, щорічно організовують прийом для моряків. Думаю, це три основні ешелони допомоги.
Тому уряд обов’язково має створювати реабілітаційні центри та групи, також мають функціонувати недержавні організації, проводитися курси для ветеранів війни у новому для них громадянському житті. Без сім’ї зробити це неможливо, тож важливо залучати рідних до програм. Часто члени сім’ї ветеранів страждають не менше, ніж колишні бійці, адже вони не розуміють, що відбувається з цими людьми і чому вони так сильно змінилися.
І, звичайно ж, ветеранам мають допомагати приватні організації та бізнесмени. Приклад такого бізнесу вигадав мій друг в Україні, але поки що реалізувати ідею завадила війна. Він створив бізнес із утилізації шин для збереження довкілля України та ветеранську організацію. Щоб ветерани війни могли прийти і навчитися чогось нового, знайти роботу, навіть якщо вони мають якісь фізичні поранення чи емоційні проблеми. Щоб вони могли продовжувати боротися за свою країну, за її красу та екологічне здоров’я, допомагати розвивати цю сферу та при цьому отримувати зарплату, яка зможе прогодувати та створити нормальні умови життя для їхньої родини. І водночас бути серед своїх. У цьому місці хотіли відтворити військову атмосферу, де будуть дисципліна та повага. Адже ці люди почувалися кимось, коли вони були військовими. У них було звання, якась відповідальність, до них була повага суспільства, вони були в мундирах, їм довіряли зброю… Думаю, згодом ця ідея все ж таки буде реалізована.
Головна мета подібних дій – щоб якнайменше ветеранів потрапляли в неприємності аж до втрати роботи, розлучення, в’язниці, пияцтва та бандитизму. На жаль, їм дуже легко піти цим шляхом.
Я кілька років був у раді директорів будинку для бездомних ветеранів. Там було, як у збройних силах: вони мали встати з ранку, заправити ліжко, приготувати їжу. Усі ветерани мали звання, не допускалися ні наркотики, ні алкоголь. І тоді вони знову бачать себе у структурі, почуваються не приниженими, а повноцінними людьми, які мали щось важливе в житті.
Аспект підтримки ветеранів з інвалідністю
Людям, які втратили кінцівки або якісь функціональні можливості, важливо відчувати, що вони не інваліди, а повноцінні люди. Якщо у когось немає, скажімо, однієї руки, значить, друга рука у нього буде сильнішою і зможе працювати за дві.
Я часто їжджу до ветеранського шпиталю. У нас є парковка для інвалідів, і кожен з них має право нею користуватися. Але молоді хлопці спеціально не користуються цим паркуванням і ставлять машини як усі, йдуть, їдуть на візку чи ще якось добираються, але не хочуть ставити машину там, бо не вважають себе інвалідами. Навіть якщо їм боляче або якщо це займе більше часу – вони не хочуть почуватися обділеними, яким потрібно щось дати спеціально.
Психологічна допомога ветеранам
Психологічна допомога, яку надають ветерану, залежить індивідуально від людини. Один військовий міг пройти через пекло, і на нього це не так сильно вплинуло, психіку не було порушено. А інша людина, яка побачила, як когось убили, або просто почула постріли, не може спати, не може на роботі втриматися. Люди по-різному реагують на ті самі події.
Зараз часто можна почути: «Я ніколи не знав про цю людину, але війна розкрила її для мене». Від того, від кого ти не очікував підступності, можеш отримати її разом з боягузтвом і малодушністю, а інший, від якого взагалі не очікував допомоги, може виявитися сміливим і надійним товаришем.
Статтю підготовлено в рамках проєкту «Стресооборона: український рецепт» за матеріалами онлайн-розмови Сергія Роголя та Гаррі Табаха.
Підписуйтесь на наш Instagram і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!
