Життя в умовах війни не минає безслідно для нашого здоров’я. Проблема випадіння волосся і втрата його якості, в тому числі через стресовий спосіб життя, – лише одна з багатьох, але дуже чутлива для кожної жінки. Тож бренд Orising, міжнародна мережа салонів краси Maija та онлайн-медіа Beauty HUB об’єдналися, щоб попрацювати над відновленням росту і краси волосся на прикладі наших героїнь – військових та ветеранок. Попереду у дівчат комплекс процедур від італійського hair-бренду Orising у мережі салонів краси Maija, щоб відновити ріст волосся та повернути йому здоров’я, жвавість і силу – таку ж міцну, яку кожна з нас має всередині.
Дашо, коли ви вирішили розпочати службу? Це було до повномасштабного вторгнення?
Так, я знала, що буде велика війна. Було багато ознак, що відбудеться повномасштабне вторгнення, і все до того йшло. Тому я весь 2021 рік провела на полігонах. На той час почався активний рух з ТрО – вона створювалась як новий вид військ, тож я і планувала йти в ТрО і саме проходила ВЛК. Те, що відбулось 24 лютого, не стало новиною, і мені о сьомій ранку зателефонували і сказали, що чекають. Я поїхала до військкомату, вважаючи, що все вмію, але насправді моїх знань і навичок було катастрофічно мало. Так, я була підготовлена краще, ніж більшість, але залишалася абсолютно цивільною особою, з цивільним образом мислення. Ніяка базова підготовка цивільного населення, на той момент, не давала знань і навичок, які повноцінно допомогли б вижити і боротись.
В першу ніч ми вирушили в Гостомель, пробули там декілька годин. Мали прикрити наших десантників, що, як нам сказали, зачищали місто. Попередньо нам доповіли, що Гостомель вдалося відбити і що він уже повністю під нашим контролем. Насправді, на жаль, все було зовсім по-іншому. Ми заїхали на злітну смугу Антонова в той час, коли аеродром був повністю окупований. Перед нами розбили з міномету машину. Я не знаю, яким дивом ворог не помітив нас. Ми не дочекались групу, яку мали вивести, і вже тоді відтягнулись на нашу першу позицію.
А якими були наступні тижні?
Я була на своїй першій позиції «Мʼячик» – це виїзд з Києва, перехрестя на Ірпінь, Пущу-Водицю, Оболонь і Академмістечко. Там зустріла свого інструктора зі стрільби. Він, коли побачив мене, був у шоці, адже точно не очікував мене тут побачити. Коли ми змінювали позицію, він сказав: «Ти як хочеш, але я забираю тебе в наш підрозділ». І всю «Київську кампанію» я була з ними. Щаслива, що зустріла його в тому місці в той час, бо у мене були дуже великі шанси не вижити. Навіть, якби я лишилась в тому підрозділі, в який пішла, в ТрО, на жаль, з того першого складу зараз мало хто залишився в живих.
У вас і мама, і тітка теж дотичні до військової справи. Як так склалось?
Я почала їздити на полігон, мама з тіткою підключились практично одразу ще на початку 2021 року. Вони проходили навчання не так активно, як я, але, коли формувались перші батальйони ТрО в Києві, моя тітка мобілізувалась в штаб ще до повномаштабного вторгнення, потім була бойовим медиком в 112-й бригаді, де і зараз проходить службу. Мама намагалась евакуюватись до Вінниці в перші дні березня, але нам на ППД дуже була потрібна людина, яка б могла готувати їсти, тому я попросила маму, щоб приїхала до нас. В результаті вона годувала 150 чоловіків, хоча ніколи до цього не була дотична до харчової промисловості. Мама – мій герой. По-перше, вона була спокійна, що я нагодована, в шапці і в нормальній компанії, а, по-друге, вона робила свій внесок в цю війну.
Зараз ви навчаєтесь працювати з літаками-камікадзе. В чому різниця в управлінні ними і дронами?
Дронами можна було літати з Києва, оскільки сучасні технології дозволяють керувати віддалено. Зараз я працюватиму з літачками-камікадзе. Це борти, які летять в один бік. Вони приносять велику користь для нас і велику шкоду для ворога. Але до них треба бути поближче. Тому зараз будуть мої перші бойові задачі, для виконання яких треба їхати на фронт.
Ми познайомились з вами завдяки комунікації з фондом VETERANKA. Як ви почали співпрацювати з жіночим ветеранським рухом?
Я знала, що є така організація, і мені хотілося долучитись до них. Знала, що вони роблять багато корисних справ для війська, та дівчат у війську. Через те, що я служила в комфортних умовах, у мене не було потреби в чомусь, але маю досить розвинені соціальні мережі, і я розуміла, що можу бути їм корисною, маю певний голос, тому запропонувала співпрацю.
Розкажіть, будь ласка, про психологічне відновлення військових і підтримку. Чи доступна вона всім військовим?
Я зверталась до приватного психолога, була в терапії майже 3 роки і закінчила її на початку літа, бо у мене закінчились запити.
Це найкраще, що зі мною трапилось. Настільки потужна переоцінка себе, своїх сил, потреб.
Я звернулась до громадської організації VESTA. У них є програма допомоги військовим та ветеранам. Здається, 15 сеансів психотерапії, які проходять онлайн раз на тиждень, за потреби може бути частіше чи рідше. Мені дуже пощастило з психологом. Ми швидко знайшли спільну мову, і вона дуже чітко і професійно допомогла мені віднайти себе. Також я вважаю, що в наш час разом з сімейним лікарем у кожного має бути свій психіатр, адже зараз, як ніколи, важливо тримати психіку в порядку. У мене дуже класний психіатр, який допоміг підібрати антидепресанти і протитривожні засоби, що дозволяють повноцінно жити. Я знаю, що для багатьох це досі табуйована тема, але закликаю кожного подбати про свій психоемоційний стан і звернутись не лише до психолога, а якщо потрібно, і до психіатра теж. Часто психолог сам не справляється.
А щодо бригадних психологів, чи є вони і чи всі військові можуть до них звернутись?
Вони є, до них може звернутись кожен військовий, але якість їхньої роботи не завжди відповідає потребам. У мене є побратим, який служив в одному з полків ССО. Коли вони повертаються з ротації, то проходять декомпресію, під час якої з військовими працюють психологи, реабілітологи тощо. Хлопці проходять купу тестів, щоб зрозуміти, чи можна їх випускати в соціум. Так от, друг каже, що його побратими проходили ці тести спеціально так, щоб було видно, що вони мають суїцидальні чи психопатичні нахили, але штатними психологами це ігнорувалося. Я не кажу, що так всюди, але є і такі випадки. Напевно, доцільно звертатись до штатного психолога, але треба розуміти, що, можливо, варто шукати допомогу ще десь.
Ще питання щодо жіночої форми. Ми бачимо в новинах, що зараз жінок нею забезпечують. Чи це так?
ЗСУ забезпечують. Я служу в Національній гвардії України, і жіночої форми там немає. Дуже велика проблема навіть просто з маленькими розмірами, і те, що стосується взуття й одягу – все погано.
Якщо літню форму мені ще ушивали майстри з нашої військової частини, то з зимової мені видали тільки велику куртку. Взуття видали літнє, а штанів і термобілизни на мене поки що немає.
Доводиться купувати самостійно або просити про допомогу у волонтерів. Що стосується амуніції, є жіночі бронежилети, начебто вони ще не постачаються у військо, наскільки я знаю. Але ті, що декларували як жіночі бронежилети, адаптовані під нашу анатомію, важать під 10 кг – і це все одно дуже важко. Я, наприклад, важу 48 кг, мені плюс десять, і це тільки бронік, не рахуючи зброю та БК, який ти тягнеш на собі, рюкзак – це дуже важко. Я купила собі маленькі, розміру XS, поліетиленові плити, вага яких по 1 кг. Наразі мій бронежилет важить три кілограми. Різниця відчутна.
Можливо, ви хотіли б донести якусь важливу думку до цивільних?
Хотілось би закликати всіх готуватись до того, що воювати будуть усі. Скоріш за все, і жінки теж. Мені здається, що це питання часу, оскільки ми не маємо вибору. Перед нами дуже сильний, великий ворог і досить обмежений власний ресурс. За нас ніхто воювати не буде. Сподіватись треба лише на себе.
Тому готуйтесь: ходіть на заняття з такмеду, в тир, оволодівайте зброєю, пройдіть курси по дронах, купіть зброю, щоб вона у вас була вдома і ви її не боялись. Я розумію, що це не копійки, але це те, що треба аби ми вижили, як нація. Також заведіть банку чи конверт, куди відкладайте щодня по 100, 200 грн на амуніцію для себе, в першу чергу. Все видається, але питання комфорту стоїть досить гостро.
Обовʼязково донатьте. Воювати чимось треба, і тому допомога кожного максимально важлива та потрібна. Я розумію, що в більшості міст країни війна не так відчувається, як на сході та півдні, але повірте, пасивність приведе її в дім до кожного.
Дашо, розкажіть про ставлення до зовнішності і краси в такі часи, коли голова забита іншим, а у військових тим паче?
Завжди хочеться відчувати себе жінкою, де і в яких умовах ти б не була. У нас дивне ставлення до жінок в армії. Вважається, що якщо ти слідкуєш за собою, значить, сидиш десь у штабі, і ніякої корисної роботи робити не можеш. Мої подруги, теж військові, перше, що роблять, коли приїжджають з бойових — записуються до косметолога, на манікюр, до перукаря. Поки вони не зроблять всі процедури, не виходять в люди. Ні з ким не зустрічаються іншим, окрім майстрів, поки знову не відчують себе красивими доглянутими жінками.
Зараз у мене теж дуже завантажений графік, я не можу зустрітись зі своїм перукарем та майстром манікюру, але сподіваюсь наступного тижня виділити час і на руки, і на волосся. Зараз я також у салоні на процедурі з вами, хоча зранку ще була на полігоні.
Дівчинка знайде те, що її може заспокоїти. А заспокоєння – це, в першу чергу, повага до себе і догляд за собою. Як чоловіки знаходять час попити пива чи подивитись футбол, ми встигаємо зробити манікюр.
Як ще ви любите відпочивати?
Я сплю. Ще під час «Київської кампанії» у мене був побратим – снайпер. Він казав: «Якщо не на задачі і не готуєшся до задачі, то ти спиш». І його можна було застати в двох станах: або він спав, або працював. Я пройнялась цією ідеєю, тому максимально намагаюсь відпочивати з урахуванням того, що півтора роки я працювала щоночі, зараз маю дуже збитий графік сну, тому для мене це важливо. А зараз мій графік називається «У тебе година на збори». Добре, якщо з вечора повідомляють задачі на наступний день.
Що вас надихає в цей важкий час?
Робота. Мені подобається те, що я роблю. Я розумію, що це наближає перемогу, хай і малесенькими кроками.
Чи дозволяєте собі особисті бажанки в плані догляду та краси?
Коли почалась велика війна, я вперше потрапила додому і сходила в душ через два тижні. В підвалі мого будинку був штаб ТрО. В житловому комплексі тоді не було практично нікого, і біля мого будинку стояли припарковані закамуфльовані військові машини. Я сиділа в душі, намазавши на себе маски, гелі, бальзами, а від вибухів гудів дах над головою. Після душу підійшла до полиці зі своїми парфумами.
Я розуміла, що є значна вірогідність, що мені не буде куди повертатись, тому що ці хлопці з ТрО зовсім не ховались і до нас запросто могло щось прилетіти. Тоді я довго стояла перед поличкою і думала, який з парфумів взяти з собою, щоб хоч щось лишилось на згадку від дому. Зі мною довго мандрувала по різним ППД туфелька Carolina Herrera – Good Girl.
Декоративною косметикою поки не користуюсь, але люблю доглядати за собою і ходити до косметолога. Я розумію, що зараз досить агресивні умови для шкіри і волосся, але хочеться зберегти жіночність і молодість якнайдовше.
Які зараз у вас улюблені парфуми?
Я люблю різні деревʼяні аромати: Nasomatto — Black Afgano, Zielinski & Rozen – Black Pepper & Amber, Neroli та Montale – Black Aoud.
Коли вперше помітили, що почало активніше випадати волосся, і скільки це триває? Можливо, пробували інші рішення, засоби, процедури?
У мене волосся сезонно завжди випадає, по-друге, це реакція на стрес. Я читала, що через 100 днів після сильного стресу починається випадіння волосся. І я по собі помітила, що це дійсно так. Час від часу використовую засоби з міноксидилом, з розмарином. Але не знаю, наскільки вони ефективні. На віях та бровах міноксидил добре працює, а на волоссі не так помітний результат.
Який ефект очікуєте від цих процедур?
Я хочу, щоб волосся лишилось зі мною якомога довше, відросло якнайдовше і мало шикарний вигляд.
Інтерв’ю: Анастасія Бузданова
Робота над текстом: Анастасія Приходько
Колаж: Анна Сафонова
Фото: надані героїнею
Слідкуйте за спецпроєктом за посиланням!
Підписуйтесь на нашу сторінку в Instagram та не пропускайте найкорисніші матеріали на Beauty HUB!
