Чому «Буремний перевал» так часто екранізують
Роман Емілі Бронте залишається актуальним завдяки своїй сміливості й нестандартності. Це історія не про ідеалізоване кохання, а про руйнівну пристрасть, здатну ламати долі. Кожна епоха відкриває у ньому власні сенси – від романтизму до тем соціальної нерівності, колоніалізму та психологічної травми.
Екранізації «Буремного перевалу» – не просто перенесення сюжету на екран, а своєрідний діалог із текстом, який дає можливість по-новому прочитати класику та поставити гострі запитання про природу кохання і помсти.
- Кохання Гіткліфа та Кетрін не відповідає традиційному уявленню про романтичні стосунки – воно темне, болісне й одержиме. Таке емоційне напруження чудово працює на екрані й щоразу дозволяє нове прочитання – від готичної трагедії до психологічної драми.
- Йоркширські пустки, вітер, самотність, сувора природа – усе це надзвичайно кінематографічно. Пейзаж у «Буремному перевалі» не просто фон, а повноправний учасник історії, і режисери охоче використовують це у своїх роботах.
- Тематика роману – класова нерівність, соціальне відчуження, помста, травма дитинства, руйнівна сила емоцій – залишається актуальною в будь-яку епоху, що робить твір гнучким для адаптацій у різних культурних контекстах.
- Структура та мораль роману складні: герої суперечливі, немає чіткої межі між «добром» і «злом». Це дає режисерам широкий простір для авторської інтерпретації, що пояснює різноманіття екранізацій – від класичних до радикально сучасних.
- «Буремний перевал» – частина світового літературного канону, а адаптації класики завжди приваблюють глядачів і критиків, навіть якщо тлумачення твору викликає суперечки.
Перші спроби адаптації «Буремного перевалу» в кіно
Перші екранізації роману «Буремний перевал» з’явилися ще в епоху німого кіно. Так, британський режисер А. В. Брамбл створив свій варіант 1920 року. Повна копія цієї стрічки вважається втраченою, і невідомо, чи збереглася вона до сьогодні. Відомі лише окремі матеріали – сценарій та кілька фотографій зі знімального майданчика. З них видно, що адаптація лише окреслювала головні сюжетні лінії й значно спрощувала характер Гіткліфа, пристосовуючи історію до обмежень формату.
Німецький режисер 1932 року також створив свою версію роману, яка відрізнялася вільною інтерпретацією та робила акцент більше на атмосфері, ніж на точності сюжету.
Wuthering Heights (1939)
Перша голлівудська екранізація стала класикою. Режисером чорно-білої стрічки був Вільям Вайлер, а головні ролі виконали Лоренс Олів’є та Мерл Оберон. Саме ця версія закріпила у свідомості глядачів романтичний образ Гіткліфа.
Фільм охоплює лише першу частину роману, розповідаючи про юність і кохання Кетрін Ерншо та Гіткліфа, їхні пристрасні, але трагічні стосунки, а також про соціальні й класові перепони, що заважають їм бути разом. Екранізація охоплює близько 16 із 34 розділів книги та не торкається історії другого покоління.
Фінал стрічки був пом’якшений: герої возз’єднуються після смерті, на відміну від похмурої філософії Бронте. Сцена щасливого кінця була додана за вимогою продюсера, і для її зйомок використовували дублерів, оскільки ані режисеру, ані акторам вона не подобалася.
Фільм отримав вісім номінацій на «Оскар», зокрема за Найкращий фільм, Найкращого режисера та Найкращого актора (для Олів’є), але переміг лише у категорії Найкраща чорно-біла операторська робота (Грегг Толанд). 2007 року стрічку внесли до Національного реєстру фільмів США як культурно та історично значущу. Цікаво, що роль Кетрін Ерншо спершу пропонували Вів’єн Лі, але обрали Мерл Оберон, оскільки Лі ще не була відомою акторкою.
Телевізійні адаптації
Британські телеекрани неодноразово зверталися до «Буремного перевалу». 1953, 1962 та 1978 років BBC випускала серіали, які намагалися максимально відтворити сюжет роману.
Чорно-біла постановка 1962 року вважається втраченою, але стала однією з перших спроб перенести роман на екран. Телевистава 1967 року робила акцент на театральній драматургії та діалогах, а не на видовищності.
П’ятисерійна версія 1978 року з Кеннетом Хейгіном у ролі Гіткліфа та Кей Адамс у ролі Кетрін вважається однією з найбільш літературно точних, оскільки охоплює обидві частини роману. Телевізійний формат дозволив показати другорядних персонажів і демонструвати, як ненависть передається з покоління в покоління.
На BBC One 2009 року вийшла двосерійна версія. Вона відзначалася похмурим, психологічно насиченим тоном із акцентом на пристрасть і жорстокість персонажів. У головних ролях виступили Том Гарді та Шарлотта Райлі, і ця адаптація стала однією з найпопулярніших сучасних телевізійних версій.
Wuthering Heights (1992)
Дуже реалістичною, такою, що акцентує увагу на класовій нерівності та фізичній жорстокості світу Бронте, вийшла стрічка Пітера Камінського з Райфом Файнсом і Жюльєт Бінош у головних ролях.
На відміну від деяких інших екранізацій, версія 1992 року робить акцент саме на психологічній глибині персонажів, емоціях і похмурій атмосфері роману. Вона вважається однією із найбільш близьких до літературного першоджерела, візуально підкреслює дикість та ізоляцію «Буремного перевалу». Стрічку знято в мінімалістичному, стриманому стилі без голлівудської глянцевості.
Камінський показав Гіткліфа не романтичним героєм, а травмованою та жорстокою людиною. Фільм уперше включив другу частину роману, хоч і скорочено.
Попри похмурий настрій, який не всім сподобався, ця робота принесла Ральфу Файнсу широку популярність, а його екранний дует із Жюльєт Бінош досі вважають культовим.
Wuthering Heights (2011)
Це артхаусне прочитання роману від режисерки Андреа Арнольд. У її трактуванні Гіткліф постає темношкірим хлопцем, що підкреслює теми расової та соціальної дискримінації, які присутні в романі, але рідко звучать у кіно. Головні ролі виконали Кайя Скоделаріо (Кетрін) та Джеймс Хоусон (Гіткліф).
Стрічка знята майже у документальному стилі: мінімум діалогів, акцент на тілесності, бруді та дикості пейзажів. Це не класична екранізація, а скоріше емоційне занурення, яке максимально передає первісну жорстокість історії.
Режисерка відмовилася від літературних «прикрашань», використала ручну камеру та зробила акцент на фізичному світі, стихії та первинних емоціях героїв. Через це фільм сприймається більше як психологічне та чуттєве переживання, аніж сюжетно орієнтована адаптація.
Критики відзначали грубу, натуральну естетику, потужний візуальний наратив і нестандартні кінематографічні прийоми. Водночас деяким глядачам стрічка здавалася повільною та складною для сприйняття. Загалом ця версія вважається однією з найсміливіших і найхудожніших інтерпретацій роману.
Інші інтерпретації за межами Великої Британії та Голівуду
Японський режисер Йосісіґе Йосіда 1988 року створив фільм Onimaru, перенесши сюжет до середньовічної Японії з елементами самурайської культури та релігійних ритуалів. Це радикальна та символічна адаптація, що зберігає лише емоційне ядро роману. Головний герой, аналог Гіткліффа, – Онімару (Onimaru), якого зіграв Юсаку Мацуда. Сюжет підкреслює теми пристрасті, помсти та трагічного кохання, але через японський культурний і міфологічний контекст.
Мексиканські й індійські версії також змінювали географію та культурне середовище, доводячи універсальність історії фатального кохання.
Wuthering Heights (2026)
Сучасна екранізація класичного роману від режисерки Емеральд Феннелл вражає похмурою готичною атмосферою, сповненою пристрасті й напруження. У головних ролях знялися Марго Роббі та Джейкоб Елорді. Стрічка зосереджується на драматичному та суперечливому коханні Кетрін Ерншоу й Гіткліффа, яке поступово перетворюється на руйнівний вихор конфліктів, зумовлений родинними та соціальними обмеженнями. Їхні почуття впливають не лише на них самих, а й на оточення та наступні покоління.
Фільм досліджує темні сторони пристрасті, показуючи, як сильні емоції ведуть героїв через втрати, возз’єднання та фатальні рішення. Велику роль у створенні атмосфери відіграють суворі пейзажі й насичена містична естетика.
Особливу увагу привертає візуальне оформлення та режисерський стиль. Феннелл відома схильністю до естетики, що межує із сюрреалізмом. У «Буремному перевалі» це проявляється через композиції кадрів, які підсилюють емоційне напруження та використовують символізм і метафору для посилення психологічного ефекту.
Грим і зачіски персонажів також мають значення: дизайнери відтворюють не лише епоху, а й внутрішній стан героїв через візуальні деталі – від розпатланого волосся Кетрін у моменти емоційного хаосу до акуратно зібраних зачісок, що відображають її соціальний статус і внутрішнє сум’яття.
Прем’єра фільму запланована на 13 лютого 2026 року, що символічно. Переддень Дня закоханих – ідеальний час для історії про кохання, яке не керується правилами та логікою.
Підписуйтесь на нашу сторінку в Instagram та не пропускайте найкорисніші матеріали на Beauty HUB!
