The Wall Street Journal повідомляє, що від 20 до 50 тисяч українців з початку вторгнення Росії втратили одну або кілька кінцівок. Видання з посиланням на українську благодійну організацію Houp Foundation та німецького виробника протезів Ottobock зазначає, що такі цифри ґрунтуються на даних, отриманих від медустанов та уряду.
Цю важку тему в інформаційному просторі піднімає Денис Квебек – український захисник, ветеран та доброволець. У 2017 році під час виконання бойового завдання він втратив частину лівої руки – її відірвало уламками. Денис пройшов довгий шлях прийняття себе з цією травмою, свого нового життя і нової реальності. Він став провідним інструктором і зараз навчає військовій справі нових бійців.
Незважаючи на те, що йому психологічно некомфортно демонструвати свою руку навколишнім, Денис Квебек вирішив взяти участь у фотосесії українського бренду одягу Riotdivision без рукавиці, щоб підтримати тисячі українських хлопців і дівчат, які зараз проходять той шлях, який подолав він.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Під час YouTube-програми «Віддушівдушу» Денис Квебек розказав, як він втратив частину руки і які думки крутилися у нього в голові в той момент, наскільки було важко змиритися з пораненням. Український захисник ділиться досвідом, як йому вдалося психологічно відновитися, знайти мотивацію працювати і рухатися далі, а також розказав, яка реакція на людей з ампутаціями його обурює і чому так не має бути в сучасному українському суспільстві.
Про поранення
«В 2017 році під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки я отримав осколкове вогнепальне поранення в ліву руку. В бліндаж прилетів снаряд СПГ, і найбільший уламок влучив мені в руку».
В той момент моє життя абсолютно змінилося, і відтоді воно має зовсім інший ритм. Був сильний перелом – і фізичний, і моральний.
«Я довгий час лікувався, лікарі врятували мою руку. Три місяці провів у лікарні в Дніпрі. Після цього я повернувся в частину, але через інфекцію рука продовжувала гнити. Тоді не було такого соціального єднання, як зараз, і не було можливості запитати про допомогу. Згодом я знайшов у Києві контакти, щоб мені допомогли врятувати руку. Був варіант, що можуть відрізати повністю кисть. Від мене тоді пішла дівчина. В той період дуже багато всього навалилося, і я довго переварював це все в собі».
Життя дійсно розділилося на до і після. До поранення я був міцним молодим хлопцем, який бажає виконувати завдання, сповнений мотивації. А потім тобі прилітає «плюха», ти падаєш, все обличчя в крові, дивлюся на руку, а вона просто розлазиться.
«Коли я отримав поранення, то не міг робити тих речей, які я міг робити до цього. Бо ліва рука по факту не працює, ти все робиш тільки правою».
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Про прийняття нової реальності
«Спочатку ти взагалі не віриш, що у тебе поранення. Думаєш, що це відбувається не з тобою, що це якийсь жарт. Потім приходить усвідомлення, що це ти і твоя рука, воно починає пекти, все в тумані… І ти розумієш – от він, рок-н-рол, тут і зараз. Я одразу наклав собі турнікет, як нас вчили, потім другий. Потім виключаєш емоції, бо воно дійсно пече і болить, але ти приймаєш цю реальність. Потім робиться повідомлення, що у нас 300-й. Я беру свої речі і біжу на евакуацію з розірваною рукою».
«Тебе кладуть на стіл, і ти не знаєш, що буде далі. Чи відріжуть тобі руку, чи будуть її рятувати, чи не будуть… І починається етап, який зайняв у мене кілька років, до повного відновлення».
Я дуже довго варився в цьому, плакав від образи, що це сталося саме зі мною. Це не просто осколкове чи кульове поранення. Це частини тебе немає і ніколи вже не буде.
«Я не хочу нікого налякати. Я хочу дати приклад, щоб попри все люди продовжували вірити в себе і працювати й надалі. Я навчився працювати по-новому. Я покращував свої навики десятками годин тренувань».
Про психологічне відновлення і мотивацію
Найважче – відновитися психологічно. Якщо це ампутація ноги або руки, потрібно знаходити вирішення питання, як з цим далі жити.
«У мене було багато питань. Чи зможу я продовжувати займатися тим, чим займався? Чи зможу я стріляти? Чи зможу я водити автомобіль?»
«Я ніколи не показував, що у мене є поранення, що мені важче за інших. Я така сама людина, як і інші».
Як би важко тобі не було, ти завжди здатен на більше. Все залежить від нас, все в нашій голові. Від того, чи можемо ми прийняти і побороти це, чи не можемо. Я всім раджу: які б травми і поранення у вас не були – ніколи не здаватися. Можна і треба завжди вірити в себе і продовжувати свій шлях. Попри все. Працювати або здатися. Якщо ви здаєтеся, вже нічого не важливо.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Про реакцію цивільних на людей з ампутаціями
В нашому суспільстві буде велика кількість хлопців, у яких також будуть відірвані пальці, відірвані руки, ноги. Люди не мають лякатися ампутацій.
«Моєму другу відірвало дві ноги. Ми з ним вийшли з лікарні покататися і подихати свіжим повітрям. І я був дуже неприємно здивований, коли деякі люди проходили повз з такими (наляканими. – Прим. ред.) очима й оминали нас. Це дуже неприємна штука. У мене одразу виникає злість. Як ти можеш так дивитися? Чому така реакція?»
Люди віддають своє здоров’я і життя – найцінніше, що в них є. За свободу, за те, щоб люди могли спокійно жити, працювати, відпочивати, створювати ініціативи на покращення життя в нашому суспільстві. Кожен день – це плата найдорожчим, що в нас є.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!
