Ольга Чеширська, психологиня, волонтерка БФ Hero of Ukraine,
заступниця голови ГО «Надія Єдність Підтримка»
Що відчуває людина, яка повернулася з фронту, по поверненню в цивільне життя?
На фронті людина проходить певні трансформації, набуває специфічного досвіду та вмінь. Отже, у цивільне життя вона повертається новою особистістю, вже не тою, що була раніше.
Служба в армійській системі, виконання обов’язків та поставлених завдань, участь у бойових діях – вся ця діяльність перелаштовує мислення. Відповідно до обставин на війні наші захисники/захисниці зазнають тривалого та регулярного впливу факторів максимальної стресогенності. Через це на фізичному (а точніше, хімічному) рівні відбуваються зміни у вигляді гормонального відгуку. Наприклад, потужні, часті викиди адреналіну, норадреналіну, які цілком мобілізують тіло і розум, активують захисну реакцію «бий або біжи».
Основне навантаження у військових спрямоване на «мозок рептилії», що відповідає за виживання. При цьому бійці навчаються опановувати свій стан і діяти не лише автоматично, а ще й раціонально. Такий процес потребує від психіки та організму багато ресурсу. Додатково обтяжує і звичайна рутинна армійська робота за графіком 24/7. Тому, чим довше перебування на фронті або у зоні несення служби без належних ротацій, відпусток, вихідних днів, лікарняних, професійної психологічної підтримки, практичних курсів з підвищення стресостійкості, тим вище рівень виснаження.
По поверненню до цивільного життя ветерану/ветеранці потрібен відпочинок і час на адаптацію. Зазвичай від 2 до 6 місяців для того, щоб той гормональний коктейль вгамувався і мозок почав виробляти інший набір гормонів, відбулося врівноваження, сформувався новий життєвий устрій.
Протягом періоду адаптації можуть помітно проявлятися ознаки перевтоми. Крім того, притаманні й певні специфічні патерни поведінки або реакції на:
- звуки, що нагадують вибухи, постріли, авіацію або дрон;
- несподівані рухи чи об’єкти, що з’являються у периферійному полі зору;
- раптові спалахи світла;
- неочікувані торкання;
- скупчення людей;
- запах горілого, смаженого, крові, розкладання.
Так само спостерігається вибіркова довіра, обмеженість у видачі інформації, звичка контролювати периметр на випадок небезпеки і заздалегідь продумувати план відходу.
Допомогти на шляху повернення до цивільного життя захиснику/захисниці можуть підтримка, прийняття й повага до цих набутих особливостей з боку родини, близьких людей і громадської спільноти, а також якісна державна соціальна підтримка.
Як ПТСР відбивається на поведінці людини? До чого варто бути готовими рідним ветерана?
Чинником ПТСР може стати не лише війна, але серед інших факторів війна посідає зараз найбільш вагоме місце. По-перше, тому що воєнні дії, розв’язані людьми проти людей, несуть надглибокий травматичний зміст. По-друге, обширна географія та інтенсивність сучасної війни спричинили масове порушення психічного здоров’я мешканців України. Поширення психологічних розладів зросло вдвічі, й окрім ПТСР, виділяються тривожні та депресивні розлади. Плюс посткомоційний синдром внаслідок мінно-вибухових травм мозку (контузій), який також вражає ментальне здоров’я нації. У нас той випадок, коли зазначені розлади саме через війну вже мають або матимуть не лише ветерани, але й цивільні особи.
Щодо військових, то фахівці з психічного здоров’я прогнозують ПТСР у 20-30% військовослужбовців та ветеранів.
На жаль, з 2014 року в нашій країні з’явилася тенденція стигматизувати ветеранів без розбору, загалом як суцільних ПТСР-щиків. Досить небезпечний стереотип, що не відповідає дійсності, лише збільшує соціальну напругу, погіршує налагодження комунікації між майбутніми та чинними ветеранами і цивільними представниками громад, створює вкрай несприятливі умови для ресоціалізації наших захисників.
Взагалі ПТСР – це комплексний розлад, який виникає внаслідок сукупних реакцій на психологічну травму та порушує психічну діяльність. Він впливає на думки особи, її почуття і поведінку, часто призводить до нездатності нормально функціонувати.
Проявляється повторними яскравими переживаннями травмуючих подій з минулого, ніби ситуація відбувається з людиною знову «прямо тут і зараз». Це інтрузії, флешбеки, нічні жахи, що супроводжуються інтенсивними емоційними і фізичними реакціями – тремтіння, прискорене серцебиття, пітливість, нудота, слабкість тощо. Нав’язливі спогади спливають протягом дня або ночі та раз за разом запускають у відповідь реакцію «бий або біжи».
ПТСР змушує навмисно уникати всього, що нагадує про травматичну подію (місця, речі, люди, дії тощо), таким чином, може обмежувати пересування і соціальну активність особи. Розлад здатен спровокувати зневіру у релігійних переконаннях, втрату інтересу до попередньої діяльності, яка раніше приносила задоволення, до стосунків, відпочинку, сексу, хобі, фізичних вправ. У людини часто виникає емоційне оніміння, відстороненість, пригнічення, почуття провини і сорому, відчуття самотності, ізольованості, смутку, суму, неможливість розслабитись.
Також характерна висока тривожність, надмірна пильність, сильна реакція на неочікувані гучні звуки або різкі рухи, проблеми зі сном, неможливість зосередитись на чомусь, негативні думки про себе та світ, погана пам’ять, виражена дратівливість, спалахи гніву, відчуття постійної небезпеки та перебування у «стартовій» реакції в очікуванні чогось поганого (гіперзбудженість).
Не обов’язково абсолютно всі вказані симптоми виникають разом. Проте вони виснажують і псують якість життя не лише самої людини, яка страждає від розладу, але і її близьких.
Важкий перебіг ПТСР без відповідного лікування може стати причиною зловживання алкоголем, психоактивними речовинами, спровокувати ризиковану, саморуйнівну поведінку або суїцидальні тенденції. Однак варто зазначити, що соціально небезпечна агресія та психоз не є типовими для цього розладу.
ПТСР лікується, діагноз встановлює виключно психіатр. Залежно від ступеню та вираженості симптомів, зазвичай призначається фармакотерапія й обов’язково психотерапія. Найбільш ефективними напрямами психотерапії у боротьбі з ПТСР визнані тілесно-орієнтовані, експозиційні терапії, EMDR, КПТ.
Як підтримати військового рідним і близьким? Чи потрібно їм пройти якусь психологічну підготовку?
Визначити стратегію взаємопідтримки у межах сім’ї допомагають відповіді на питання «Як я можу тебе підтримати?». Супроводжувати, стабілізувати та професійно підтримувати особу, яка страждає на ПТСР, мусить психотерапевт.
Якщо розлад військового значно впливає на самопочуття членів родини та близьких людей, вони теж потребують психологічної допомоги і консультацій психолога. До речі, навіть у жінки, чоловік якої пішов на війну, може розвинутися власний ПТСР ще до повернення коханого додому. Тому рідним і близьким військових надзвичайно важливо протягом періоду очікування піклуватися про свій стан і ресурс, відвідувати психологів чи психотерапевтів, приймати участь у групах підтримки або групах «Рівний рівному» для тих, хто чекає свою людину з фронту чи служби в армії.
Не менш важливо проінформувати та підготувати дітей, якщо такі є в родині, як правильно поводитись із рідним військовим/військовою, як реагувати на ті зміни, що можуть відбутися в родині та побуті із поверненням захисника/захисниці.
Які питання про пережитий досвід не варто ставити, а які, навпаки, можуть бути корисними?
Не варто питати «Як там було?», «Чи було тобі страшно?», «Що там було найстрашніше?», «Ти вбивав/вбивала людей?», «Скільки вбив/вбила?», «Чи бачив/бачила ти, як там помирають люди?», «Скільки наших загинуло?», «Навіщо ти пішов/пішла воювати?». Бажано не примушувати людину згадувати потенційно травматичний досвід. Корисніше застосовувати так зване активне слухання, якщо людина почне розповідати про «армійські будні» сама.
А ще корисно запитувати про бажання, плани, мрії, самопочуття, настрій, вподобання, слухати, ділитися у відповідь своїми. Обговорювати хвилюючі проблеми, але без тиску і звинувачень, через Я-повідомлення, давати фідбек. Поступово, повільно будувати емоційну й духовну близькість поміж вами, намагатися бути чесними та щирими. У спілкуванні віднайти взаємний баланс «суспільний простір”/”особистий простір», діяльність/відпочинок. Головне розуміти, що ви знайомитесь і прилаштовується один до одного заново, і це складний процес, що вимагає зусиль, терпіння та часу.
Чи варто якось перебудувати побут в сім’ї, щоб це сприяло покращенню психологічного здоров’я військового/ветерана?
Нерідко, коли через індивідуальну резильєнтність ветеран/ветеранка повертається з армії до своїх родинних справ і побуту без труднощів, навіть отримує задоволення від зміни діяльності. Проте по поверненню краще ознайомити людину з наявним станом речей, домовитись про розподіл обов’язків, разом встановити нові порядки, потроху впроваджувати спільні активності, залучати до допомоги, враховуючи особисту наявність фізичного та психологічного ресурсу. Буде корисним відновити родинні традиції та ритуали.
Ще важливо й доречно, щоб простір вашого помешкання був передбачуваним та зрозумілим для людини, яка повернулася з війни, без зайвих несподіванок і сюрпризів на кшталт раптового стрибка дитини з-під столу на тата.
Чи варто наполягати, щоб військовий звернувся до психолога чи психотерапевта, якщо у рідних є підозра на психологічний розлад?
Якщо одразу або впродовж 6 місяців після звільнення зі служби психологічний стан ветерана/ветеранки не поліпшився, а навпаки погіршився, і є прояви психічних розладів, кращим рішенням буде звернутися за консультацією до психолога або психотерапевта.
Буває, ветерани/ветеранки роблять це самостійно.
Але часто військові з певних причин не дуже полюбляють, коли хтось намагається «залізти їм у голову», зокрема психологи. Тому рідним і близьким в заохочуванні про допомогу фахівців варто оперувати не лише своїми підозрами, а в тому числі й аргументами щодо перспективи лишити все без змін. Спілкування на таку делікатну тему має відбуватися з використанням інструментів ненасильницької комунікації.
Коли людина у помітно поганому стані та все одно опирається і відкидає варіант фахової психологічної допомоги, тоді до спонукання можна спробувати залучити авторитетного військового побратима, якому ваш ветеран/ветеранка довіряє. Або медика, який займається його/її фізичним здоров’ям і лікує захворювання. Або капелана, якщо ваша людина віруюча.
Які симптоми є особливо тривожними і свідчать про загрозу життю?
Велика концентрація травматичних досвідів серед військових та ветеранів/ветеранок є фактором ризику самогубств. Тому рідним і близьким важливо навчитися помічати і розпізнавати тривожні ознаки вчасно.
Надмірна або тривала замкнутість, гіпертрофоване почуття провини чи сорому, повторювані меседжи про відчуття потрапляння в пастку, важкі проблеми зі сном, емоційні гойдалки, зловживання алкоголем, вживання психоактивних речовин, систематична ризикована поведінка, шкідливі залежності, розмови про суїцид, тим більше спроби суїциду – все це може бути симптомами загрози життю військового/військової і свідчити про відчайдушний крик по допомогу.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!
