Як ви змінилися з моменту повномасштабного вторгнення в Україну? Які особисті метаморфози з вами сталися?
Не скажу, що дуже змінився. Хоча, можливо, став більш емоційним. Коли дивлюсь якісь новини чи відео в соцмережах, наприклад, про щемливу зустріч військових з рідними, які приїхали з фронту, чи повернення наших з полону, можу не стримати сліз. Багато хто нарікає на депресію чи емоційне вигорання, але це точно не про мене. Вирішив, що до нашої перемоги не можна розкисати, треба працювати і допомагати ЗСУ. Допоки не здобудемо перемогу, не маємо права розслаблятися. Нам треба тримати стрій, не концентруватися на якихось дрібницях, не розводити у соцмережах різні срачі з приводу й без, а робити сумлінно свою справу і донатити на армію.
Як трансформувалися ваші цілі та мрії за останній рік?
І цілі, і мрії всі зараз спрямовані лише в одному напряму – наближення нашої перемоги. І думки лише про це. Немає вже мрій мати нові кросівки чи новий айфон – це все нецікаво. Цікаво тільки те, чим я можу бути корисним для нашої країни, для нашого війська. А це благодійні концерти для наших військових, де ми збираємо на потреби ЗСУ. А ще, звісно, робота в ефірі – ми точка опори для наших глядачів «Сніданку з 1+1», а вони – для нас.
В інформаційному просторі всі активно слідкують за вашим процесом з усиновлення дитини, це досить важкий шлях. Скільки залишилось часу, коли хлопчика нарешті можна буде забрати з дитбудинку?
Так, шлях довгий і нелегкий, але в нас було велике бажання допомогти хоча б одній дитині з дитячого будинку, тому нас з Інною не лякали ніякі труднощі. Ми вже на фінішній прямій. Вже є рішення суду. Якщо все буде добре, то наприкінці липня наш син буде з нами.
В який момент життя ви вирішили прийняти рішення усиновити дитину?
Ми з дружиною вже давно про це думали. У мене ця історія бере початок ще зі студентських часів, коли ми з командою КВК регулярно їздили в дитячі будинки з допомогою. Кожна така поїздка для мене емоційно була важкою. Коли бачив малих дітей, які просилися до тебе на руки, які не відпускали і вимагали хоча б якоїсь уваги. Я вже тоді розумів, що настане той день, коли я всиновлю дитину.
Тригером став березень 2022 року, коли на відео побачив маленького хлопчика, який сам переходив польський кордон і голосно плакав. У той момент мене просто розірвало зсередини. Потім я зрозумів, що й Інну теж це відео тригернуло. І в певний момент ми почали говорити про те, щоб взяти дитину з дитбудинку вже зараз, не очікуючи, поки закінчиться війна.
Чи не ставали на заваді різні міфи й упередження?
Ні, це ж свідоме рішення дорослих людей. Я в міфи тільки давньогрецькі вірю, і то коли читаю їх в книжках (Сміється). А про те, що нібито діти у дитбудинках якісь інші, не такі, з «поганою» генетикою чи спадковістю, то з цього приводу нам, до речі, на курсах з усиновлення розповідали, і люди, які вже усиновили дітей і ділилися своїм досвідом, – то це точно все міфи. Коли, наприклад, всиновлена дитина починає вередувати чи щось робити не так, як вам хочеться, то це не генетика. Просто ви у своїх рідних дітях того не помічаєте. І, звісно, ви ж не можете сказати, що ваші діти вередують і щось роблять не так через погану спадковість. Це точно не має нічого спільного з реальністю.
Як ви любите проводити час із сім’єю? І чи часто такі вільні дні є у вашому графіку?
Ми багато часу проводимо разом. Як тільки у нас з Інною зароджувались стосунки, то я вносив у свій календар час для зустрічей з нею. Так само і зараз відбувається. Просто з появою дітей змінюється твій графік, і ти все це намагаєшся ущільнити таким чином, щоб якомога більше часу проводити з рідними.
А як любимо проводити час – це може бути і просто прогулянки містом, і зустрічі з друзями, у кого також дітки віку Мії та Маркусі, і граємо в ігри вдома, дивимося мультики. Або діти нам з дружиною показують домашній концерт, до якого ретельно готуються.
Чи є у вас власні секрети тайм-менеджменту? Як встигаєте працювати і виховувати дітей?
Все прораховую. Я гуру тайм-менеджменту (Посміхається). В телефоні в календарі все занотовую. Прораховую, скільки забере дорога, навіть закладаю час, коли хтось може затримуватись (бо знаю, що ця людина не суперпунктуальна), то я тоді краще почекаю, кави поп’ю і точно не запізнюсь на наступну зустріч чи зйомку. Я прораховую абсолютно все: від того часу, коли мені треба встати, скільки займуть збори і дорога залежно від часу доби. Тому я майже нікуди і ніколи не спізнююсь.
Зараз ви ведете ЖВЛ та «Сніданок з 1+1» на каналі «1+1 Україна». Як змінилися головні герої програм з початку повномасштабного вторгнення? Хто вони – герої нашого часу?
Україна та українці вже не такі, як були до початку повномасштабного вторгнення. Тому і зіркі інші, інші герої і героїні сучасної України. Найчастіше це сміливі, віддані своїй справі, надзвичайно сильні українці, які прославилися за цей рік як військові, волонтери, медики, енергетики, зоорятівники тощо. Ось вони і є герої нашого часу. Про них ми говоримо і про них знімаємо сюжети. Про таких людей хочеться розповідати якомога більше! Про них має дізнатися весь світ! Звісно, про артистів теж багато говоримо. Тішить, що за останні півтора року з’явилися нові цікаві імена.
Розкажіть про ваші професійні плани на найближчий рік. Що нового від нього очікуєте?
Працювати, працювати і ще раз працювати.
З моменту проведення «Євробачення» пройшло майже два місяці. Зараз, озираючись назад і підбиваючи підсумки, що можете сказати про цьогорічний конкурс, який став для України особливим? Чи вдалося нам максимально проявити себе?
Це була з точки зору організації і проведення найкрутіша подія в історії конкурсу за всі 67 років, це однозначно! Найкраще і телевізійне шоу, і вся організація. Тут, в першу чергу, треба подякувати британцям, вони молодці! І не тільки ті, хто працювали на конкурсі, а й всі місцеві жителі. У них настільки крутий образ мислення, вони завжди пристають на всі пропозиції. Сказали: «Ліверпуль, у вас буде «Євробачення»! Щоб отримати максимальне задоволення, треба максимально залучатись». Вони кажуть «Ок», і все місто два тижні живе «Євробаченням».
Наприклад, коли «Євробачення» було в Києві, само собою, був концертний майданчик у МВЦ, Євровілледж на Хрещатику. В цих місцях у нас «Євробачення» і відбувалося. Крок праворуч, крок ліворуч – місто живе своїм стандартним життям. А Ліверпуль на два тижні поринув в атмосферу конкурсу, люди кайфували, отримували задоволення, і це дійсно відчувалося на кожному кроці! Це перша країна з усіх, які я відвідав протягом повномасштабної війни, де на сто відсотків ти відчуваєш беззаперечну підтримку Україні. В англійців в принципі немає поняття «не всьо так однозначно». У них все однозначно! Вони знають, хто винен, хто терорист, а кому треба допомагати і кого підтримувати.
Цього року вдалося зробити таке шоу, яке зараз було потрібно всій Європі. Тому що цей дух єднання, необхідності бути об’єднаними і розуміння, чому треба бути об’єднаними, воно відчувалося, я впевнений, через екран на всі майданчики. Головне, що саме шоу в прямому ефірі подивилися 162 мільйони людей, а відео у ТікТок мають 5,5 мільярда переглядів!
Які ритуали, заняття чи хобі допомагають триматися, розслаблятися і далі активно працювати в ці важки часи?
Робота, спорт, сім’я. А ще в мене є свій власний ретрит – можливість хоча б на день виїхати на риболовлю. З друзями їздимо на спортивну рибалку у спеціально прилаштовані для цього місця. Останнього разу поїхали, добу провели і жодного разу не клювало (Сміється). Все через погоду – тиск був високий, і риба на дні лежала.
Які у вас плани на це літо?
Продовжувати робити все задля нашої перемоги. А ще у нас є мета – щоб цього літа син був вже вдома з нами. І віримо, так і буде.
Підписуйтесь на наш Facebook і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!
