На що ви готові заради краси? Придбати новий блиск для губ або піти на карбоксітерапію? Й те, й інше зараз безпечне для вас. Але не всі б’юті-засоби та їх інгредієнти, якими користувалися жінки з початку історії цивілізації, були також нешкідливі. Деякі буквально вбивали.
Якщо ви вважаєте, що жінки, які в наш час лягають під ніж хірурга, щоб відповідати своїм або чужим ідеалам краси, – жертви б’юті-індустрії, то ви помиляєтеся. Раніше жертв краси було набагато більше, просто соцмереж і ЗМІ не було. Насправді, чим тільки жінки себе не труїли, щоб підлаштуватися під б’юті-канони своєї епохи. Й ні, корсет навіть не найстрашніша штука. Були набагато гірші. Про них і поговоримо.
Сульфід свинцю
Мабуть, древні єгиптяни були найбільш просунутими майстрами в створенні косметики. Вони вважаються прабатьками помади і каялу. Навіть лаків для нігтів. І найчастіше вони використовували не тільки безпечні, але й корисні для шкіри речовини. Наприклад, в якості чорного пігменту часто використовувався палений мигдаль або сульфіт сурми, який володіє антибактеріальними засобами. А для «уджу» (зеленої фарби для очей) і зовсім застосовувався пил малахіту – мінералу, який відомий своїми корисними властивостями для шкіри. Однак був і один украй токсичний інгредієнт у їх косметиці – сульфід свинцю. Він використовувався в галеніті – темно-сірому каялі для очей. Нерідко він міг призвести до отруєння свинцем.
Свинець
Чому пішла мода на мертву блідість шкіри, незрозуміло. Питання відтінку шкіри – тонке. Але факт залишається фактом: вже кілька тисячоліть поспіль у різних частинах світу намагаються відбілити обличчя найрізноманітнішими способами. Існує безліч методів, за допомогою яких люди в різні епохи підганяли природний відтінок шкіри під той, який вважався ідеалом краси та відповідав їх соціальному статусу. Більшість із них об’єднує одне: вони шкідливі.
У різні століття нижчі шари використовували нешкідливі рисові пудри, сік петрушки й лимона. А ось знать доходила до вкрай небезпечних засобів – згадайте токсичний давньогрецький «псімутіон» або ті самі отруйні «венеціанські білила» зі свинцю.
У Середньовіччі головним б’юті-трендом була бліда шкіра. І панянки, і знатні чоловіки чого тільки не наносили на обличчя, щоб відбілити їх. Після того, як в Європу завезли білила, ними користувалися всі у вищих шарах суспільства.
Проблема в тому, що така біла пудра містила свинець – украй токсичний метал. Свинцеві «венеціанські» білила були популярні аж до XIX століття. І саме завдяки їм з’явився тренд на мушки. Типовий макіяж тієї епохи відмінно показаний в оскароносному фільмі «Фаворитка».
Шкідлива косметика на основі свинцю залишала глибокі тріщини й сліди на обличчі та зоні декольте. Люди стали використовувати мушки, щоб приховати недоліки шкіри. Іноді вони були маленькими, як звичайні родимки, але в інших випадках вони могли бути величезними, мати складні форми.
Анрі Міссон, знаменитий французький літератор XVIII століття, згадував про мушки в своїх нотатках: «Французьким дамам не чуже застосування мушок; але та, що її носить, повинна бути молода й красива. В Англії ж молоді, старі, красуні, потвори – обклеєні всі… я нерідко налічував до п’ятнадцяти мушок, якщо не більше, на темному зморшкуватому обличчі старої карги», – пише літератор в своїх нотатках.
Але це не всі негативні наслідки застосування такого б’юті-засобу. Білила часто приводили до смертельного результату через отруєння свинцем. Пудру наносили пуховкою, тому жінки часто вдихали піщинки засобу. Симптоми отруєння могли не помітити в силу сліпого наслідування тенденціям краси. Блідість, худоба, відсутність апетиту, непевний хід, – симптоми отруєння часто сприймалися як якості, що прикрашають дівчину.
Зараз думка труїти себе свинцем, щоб відбілити обличчя, здається маренням. Але якщо подивитися в корінь проблеми, стає очевидним: сучасні освітлювальні інгредієнти – близькі родичі середньовічних. Взяти хоча б гідрохінон, який присутній в деяких освітлювальних кремах і сироватках. Цей компонент заборонений в ЄС і Китаї через те, що він може викликати рак. Але в США він до сих пір застосовується. Правда, тільки за приписом лікаря.
Миш’як
Назва отрути говорить сама за себе – його використовували для цькування мишей. Але красуні XIX століття знайшли отруті ще одне застосування. На початку того століття таблетки з невеликою дозою миш’яку були хітом. Їх рекламували на ярмарках як чудотворний засіб від прищів. Більш того, таблетки з отрутою також поширювалися під виглядом ліків для створення округлих форм. Правда, ніхто дамам не говорив про те, що засіб накопичується в щитовидній залозі та призводить до утворення токсичного зобу, а іноді – смерті. Але чого не зробиш заради краси?
До речі, в детективах Агати Крісті жінки також часто брали миш’як у малих дозах для вирівнювання тону шкіри.
Ртуть
Спочатку засоби на основі цього токсичного металу використовували для вирівнювання рельєфу шкіри, а потім, помітивши, як від ртутних засобів проходили прищі, його стали активно наносити в якості ліків від різних видів запалень. Саме ліки.
Звичайно, запалення могли пройти. Але ртуть вкрай шкідлива для нашого організму. Вона та її сполуки (ціанід ртуті, сулема, каломель), що входили до складу косметики, при тривалому використанні вражали нервову систему та всі внутрішні органи. Особливо ртуть «била» по дихальній системі. Враховуючи те, що ртуть – кумулятивна отрута (накопичується і не виводиться організмом), хвороби, викликані прагненням бути красивою, буквально вбивали панянок.
Беладонна
Не всі природні компоненти косметики безпечні. Наприклад, беладона – це ні що інше, як отрута. У стародавні часи в Римі та Греції сік беладони застосовували в якості очних крапель. Він розширював зіниці, й обличчя здавалося більш привабливим і молодим. Ненадовго. При регулярному застосуванні жінки втрачали зір. І все одно були ті, хто капав сік і далі, щоб їхні очі здавалися бездонними. Нерозумно, небезпечно, але на що тільки не йшли жінки, щоб здаватися привабливими.
Підписуйтесь на наш Facebook і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!
