Редакція Beauty HUB розпочинає цикл особистих історій про фізичне і психологічне здоров’я, красу та прийняття себе, в яких наші герої та героїні будуть ділитися власними переживаннями, особливостями, проблемами та своїми кроками і перемогами на шляху до більш здорового, гармонійного і щасливого життя.
Як це – жити з постійними емоційними гойдалками від депресії до гіпоманії, чому так складно знайти свій препарат і встановити діагноз, та що найбільше допомагає і мотивує зрозуміти себе – розповідаємо в нашому емоційному, складному, але дуже важливому матеріалі з Кристиною.
Перші дзвіночки біполярного розладу
Я так собі згадую, що перші емоційні гойдалки почалися ще в самому дитинстві. Я була дуже активна й емоційна, але водночас – мене було легко образити. В школі бували дні, що мене розпирало від енергії: я кричала, кусала однокласників, чіпала їх і була завжди на позитиві, брала участь в усіх конкурсах. Потім у мене закінчувався ресурс, і я впадала в сплячку. Не хотіла ходити кудись з друзями, або закривалася в кімнаті, слухала сумну музику і дуже довго плакала.
Я росла, і разом зі мною підростали мої проблеми. На першому курсі університету почала помічати якісь депресивні епізоди. Коли я хотіла просто лежати в ліжку, не бачила сенсу ні в навчанні, ні в спілкуванні з людьми… Але це швидко минало, і я поверталася до звичного життя. Час йшов, і депресивні фази почали подовжуватись. Я ніби ставала людиною не зі своїми думками, а якимись вже готовими макетами: я дуже самотня; мене ніхто не розуміє; який сенс жити зараз, якщо я все одно помру; можливо, без мене буде краще; ненавиджу світло і шум; просто відчепіться від мене і залиште мене одну.
З цим дуже важко жити. Виявляється. Я це зрозуміла тоді, коли почала приймати антидепресанти. А до того моменту мені здавалося, що це відчуває кожна людина.
Коли глибина цієї депресії дійшла до планування самогубства, я зрозуміла, що мені терміново треба бігти по допомогу.
Що таке гіпоманія
У мене біполярний афективний розлад другого типу. Це означає, що у мене є депресивна фаза і гіпоманія.
Гіпоманію я люблю:) Це мій друг (я жартую).
Я відчуваю себе непереможною, самою класною. Кордони між можливим і неможливим стираються.
Ну, наприклад, мені здається, що будь-яка людина на планеті для мене близька. Я розмовляю з усіма перехожими. Стаю тією самою людиною, яка чіпляється до вас в черзі супермаркету або на автобусній зупинці.
Картинка світу стає яскравою. Я часто уявляю себе героїнею якогось легкого романтичного фільму. І впевнена, що увесь світ за мене.
От приблизний план на ОДИН день під час фази гіпоманії: я прокидаюся о четвертій ранку, починаю тицяти свого чоловіка: «Пішли бігати», вигулюю собак, біжу на силове тренування, снідаю з подругою, біжу на танці, трохи працюю, стрибаю між клієнтами просто вверх вниз, бо розпирає від енергії зсередини, йду ще на одне тренування з танців, приходжу додому, вигулюю собак, урок англійської мови, зустрічаюся з компанією друзів, лягаю спати, заснути не можу, починаю ходити туди-сюди по квартирі. І наступного дня те саме…з четвертої ранку і до самого вечора. І це лише маленька частина всього.
Гіпоманія – це така штука, коли з ейфорією приходить дуже сильна тривожність і дуже балакливий друг в голові, який взагалі не може закрити рота. Через що не можу заснути або закінчити думку, бо він мені накидує ще і ще тем для розмови.
Мені якось сказали, що стан депресії більш безпечний, ніж гіпоманії. Бо в другому випадку можна повірити, що ти можеш літати…
Найважче в житті з БАР
Найважчі для мене перші дні зміни фаз. Під час депресії – це означає не митися, не їсти, не виходити з дому ВЗАГАЛІ. Коли фаза змінюється, то просто вбиваю свій організм тією кількістю активності.
Ще важко приймається факт, що це з тобою до кінця твого життя. Це робота над собою щодня.
Коли тобі дуже погано, ти маєш знаходити останні сили і не самоізолюватися від світу, не впадати у крайнощі поганих звичок чи залежностей, не гризти себе самого зсередини. А коли тобі дуже добре, то навпаки – маєш навчитися заземлятися, відпочивати і зупиняти себе.
Звичайно, в голові ще часто думки про найближче оточення і як мої стани впливають на їх життя.
Шлях до діагнозу
Мені поставили остаточний діагноз в 26 років, але мій шлях до цього був досить довгим.
Про те, що мені слід піти до психолога, я думала десь з 19-ти. Як сім років назад вибирався психолог? Освіта є, практикує вже багато років, ціна нормальна – ну пішли. В якій він терапії, які у нього відгуки? Якось не думалося тоді. Тому я попала до жахливої людини з власними непропрацьованими питаннями. Це відбило моє бажання звернутися по допомогу ще на три роки! БАР – це така гидка штука…Якщо його не лікувати, стан погіршується і погіршується. Але так повільно, щоб ти цього не помітив. І поступово підштовхує до повного психічного краху.
Під час депресивної фази я знову вирішила звернутись до психолога, бо розуміла, що вже сама впоратись не можу. З другим спеціалістом ми пропрацювали базові речі типу сепарації від батьків, стосунків з людьми і далі – глухий кут. «Деяким людям треба по десять років ходити на терапію. Те, що відбувається, це нормальний розвиток», – почула я у відповідь. Тут погоджусь, в терапії бувають активні фази і більш повільні… Але я відчувала, що щось не так. Ніби ми не працюємо над чимось головним. Я вирішила зупинити терапію і придивитись до інших спеціалістів. Це відклалося знову десь на пів року…
До одного дня: я прокинулася о п’ятій ранку з нав’язливою думкою – у мене ВІЛ. Я розбудила чоловіка, почала телефонувати в лікарні, щоб зробити аналіз, шукала номер свого сімейного лікаря, ходила туди-сюди по кімнаті… О п’ятій ранку!
Я не можу пояснити, що ти відчуваєш в цей момент. Напевно, найсильніша емоція – це страх! Логічні висновки не працюють, мозок ніби вариться в своєму власному сюжеті…
Чоловік обійняв мене і сказав, що мені потрібна допомога… але вже лікаря.
Загострення стану
Найбільше загострення стану я відчула під час повномасштабної війни. Перші два тижні, а може, і більше, ми прожили в Чернігові. Під постійними обстрілами. Далі втрата дідуся, виїзд на свій страх і ризик з міста, переїзд в чужий дім, постійні жахливі новини… Я думаю, це однозначно вплинуло на мене. А особливо на глибину моєї депресії.
Але ліки трохи вирівнюють зараз мій стан, і я намагаюся жити як і раніше.
Підбір ліків
Хоча підбір препаратів дався досить важко. Як я і казала, побоялася одразу іти до психіатра. Тому перший лікар, який почав підбирати мені ліки, був неврологом. Перший діагноз був «тривожно-депресивний розлад». Ми лікувалися від нього. Звичайно, антидепресанти допомагали мені, і я впадала в стан гіпоманії. Новий діагноз «циклотимія». Ми змінили ліки на ті, які будуть мене в цей момент трохи заспокоювати. Перші два тижні я просто спала. Вони вирубали мене на весь день. Могла прокинутись, поїсти і далі лягати спати до завтрашнього дня. Тоді мені знову змінили препарати. І не так щоб обережно і поступово. А просто «Це ми заміняємо на те».
Коли починаєш пити нові пігулки, це завжди рулетка, як саме вони на тебе будуть діяти в перші дні-тиждень. Я не могла планувати роботу, зустріч з друзями чи похід на тренування. Бо просто не розуміла, якою я завтра прокинусь. Можливо, дуже сонною і без сил, а можливо, з енергією на справи.
Але сьогодні, я вважаю, препарати мені допомагають. У мене три види пігулок: від депресії, від гіпоманії і для сну.
Не скажу, що почуваюся ідеально здоровою. Але це зовсім інша я… Ніби справжня. Така, якою я була колись.
Найбільша підтримка і тригери
Моя найбільша підтримка – це сім’я і друзі. Мій чоловік. Для мене підтримка в цій ситуації – це просто розуміння мене і бажання бути поруч. Ще величезна підтримка для мене – це люди, які дають зворотній зв’язок на цю тему в моєму блозі: коли говорять приємні і теплі слова, коли розказують свої історії і досвід, коли ставлять запитання про мою хворобу.
Але, звичайно, є і кадри типу:
«Тобі просто треба відволіктись, коли тобі погано. Може, позайматись спортом»
Або
«Не видумуй. Ти завжди така позитивна людина»
«Це ти сама так придумала чи до лікаря ходила?»
Ще мене трохи ображає формулювання «ця моя біполярка», коли люди без діагнозу так жартують про себе. Люди інколи використовують мою хворобу, щоб просто передати зміни в настрої за день. Це ніби смішно. Ха-ха.
Але в цілому навколо мене дуже розуміючі і відкриті люди. Та і взагалі, розлад дуже допоміг зрозуміти, хто має бути біля мене, а кому час рухатися в іншому напрямку.
Довідка від спеціаліста
Олександра Зайцева, клінічний психолог і когнітивно-поведінковий консультант
Біполярний афективний розлад (БАР) раніше називали маніакально-депресивним психозом. Це захворювання, яке спричиняє різкі перепади настрою, емоційні злети (манія та гіпоманія) та падіння (депресія).
Фази. Тривалість епізодів порушеного настрою дуже різна як у різних пацієнтів, так і в окремих пацієнтів протягом життя. Гіпоманіакальний епізод може тривати від декількох днів до декількох тижнів. Маніакальний – від декількох тижнів до декількох місяців, а депресивний – від декількох місяців до декількох років. Відповідно до діагностичних критеріїв DSM-5, наявність депресивних епізодів не потрібна для діагностики БАР I типу, але обов’язкова для діагностики БАР II типу, проте у більшості пацієнтів із БАР можливою є діагностика депресивних епізодів в анамнезі.
Спеціалісти. Лікуванням займаються психіатри разом із психотерапевтами, адже це розлад, який вимагає комплексного втручання.
Лікування. Фармакологічне лікування є базовим у комплексному лікуванні пацієнтів із БАР. Мета терапії при гострих афективних епізодах – зменшення вираженості симптомів, досягнення еутимії з кінцевим досягненням повної ремісії. Мета підтримувальної терапії – запобігання рецидивам афективних епізодів. Для цього можуть використовувати солі літію чи солі вальпроєвої кислоти.
Психосоціальні методи лікування: індивідуальна, психоосвітня та допоміжна групова терапія. Також використовують психоедукацію для родичів та близьких хворого.
Основні два різновиди психотерапії, які мають наукові докази ефективності при БАР: когнітивно-поведінкова психотерапія та міжособистісна і соціальна ритмічна терапія. Остання є втручанням, спрямованим на підвищення періодичності щоденної поведінки пацієнтів, виходячи з концепції, що порушення циркадної ритміки є основною ознакою розладів настрою.
Психосоціальні втручання допомагають пацієнтам покращити регулярність прийому лікарських засобів, посилити їх здатність розпізнавати тригери епізодів порушень настрою та розробляти стратегії раннього втручання. Встановлено, що комбінування психосоціальних втручань із психофармакотерапією значно знижує частоту рецидивів БАР і може бути більш ефективним, ніж ізольована психофармакотерапія. Проте очевидні переваги комбінованого застосування психотерапії та психофармакотерапії з часом зменшуються, що пояснюється потребою у підтримувальних (бустерних) терапевтичних заняттях.
Захворюванням страждає від 1,5 до 2,4% населення. Вчені розглядають зв’язок хвороби з такими провокуючими факторами:
- генетична схильність(основна);
- травми голови;
- гормональний дисбаланс;
- травмуючі життєві події – сильний стрес, втрати (тригери).
Підписуйтесь на нашу сторінку в Instagram та не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!
