Ольга Белицька про «Б’ЮТІ Волонтерів», силу краси і благодійність під час війни

  • Self-love: celebrate yourself

  • Це з любові

  • HOW TO BEAUTY

    HOW TO BEAUTY

  • Адвент-календар 2021

  • Листи Діду Морозу 2021

Ольга Белицька

Зірковий топ-візажист і наш колумніст Олександр Кодак поговорив із makeup-майстринею Ольгою Белицькою – засновницею громадської організації «Б‘ЮТІ Волонтери», що надає благодійну beauty-допомогу людям в різних містах України, які постраждали від російської агресії.

У квітні 2022 року після повномасштабного вторгнення в Україну виникла ідея створення «Б‘ЮТІ Волонтерів». Її запропонувала одна з майстринь Ольга Белицька, бо хотіла допомогти людям, які постраждали від війни. За допомогою соціальних мереж вона зібрала команду майстрів краси, які виїжджають у поїздки до постраждалих міст і сіл, щоб надавати благодійну допомогу в усьому, що стосується краси та самопочуття людей. За короткий час ініціатива набула значного розголосу і підтримки. Вона стала прикладом того, як маленькі зусилля можуть принести великі результати у відновленні та допомозі людям, які постраждали від війни.

– Як виникла ідея створення «Б‘ЮТІ Волонтерів»?

– Ідея виникла наприкінці квітня 2022 року, коли я ходила волонтерити в київський «Охматдит». Фонд «Таблеточки» проводив «Дні Краси» для лікарів, які там перебували  від початку повномасштабного вторгнення. Але після того, як лікарі повернулися додому, вони вже мали змогу відвідувати своїх майстрів.

Першого квітня відбулася деокупація Київської області, і я якось ввечері думала про те, чим можу допомогти людям, які постраждали в Бучі, Ірпені та сусідніх селах. Подумала про те, що я вмію робити. В першу чергу, вмію робити макіяж, корекцію і фарбування брів. Але я розумію, що макіяж не на часі. Ну і, чесно кажучи, корекція і фарбування теж. Думаю, зараз запропоную, і всі скажуть, що я хвора, бо в людей домівки порозбивало, а я зібралася їхати їм брови робити. Зробила пост, і він набув розголосу і підтримки. Тому я зібрала знайомих майстрів, і ми вирушили в першу нашу поїздку.

– Як ви обираєте місця, куди їхати для надання безкоштовних послуг?

– Наша цільова аудиторія – це люди в населених пунктах, які були в окупації і які постраждали. Там, де є руйнування, і там, де у людей пригнічений психоемоційний фон. В інтернеті, в місцевих групах знайомилися з жителями сіл (Бучанської, Гостомельської громади), домовлялися з ними і приїжджали допомагати.

В нас були запити із розряду «Ой, ми так постраждали, ми так постраждали». Ми цю інформацію перевіряли та потім дізнавалися, що через це село чи біля нього проходили російські війська, але село не було в окупації, в них немає руйнувань. В такі місця ми, можливо, колись приїдемо, але не зараз, тому що є ті, що в пріоритеті.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Публикация от Olha Belytska (@olha.belytska)

– Як ви організовуєте свою роботу на місці?

– З самого початку, звісно, ми орієнтувалися по ситуації. Приїжджаєш на локацію, бачиш, які там умови, що є і чого немає, чи можливо працювати в приміщенні. Кожен там собі організовує робоче місце. Як правило, ми групуємось: бровісти, перукарі, масажисти.

Якщо з нами їздить адміністратор, то він записує людей, робить списки. Якщо такої можливості немає, особливо так було на початку, люди самі організовувались у живу чергу.

– Які послуги ви зазвичай надаєте місцевим жителям?

– Ми робимо стрижки, гігієнічний манікюр, корекцію і фарбування брів. Якщо час дозволяє і є можливість, можемо ламінування зробити, іноді з нами приїжджає косметолог. В принципі, всі базові послуги, які надають у салонах краси. Якщо це літо і є змога змити фарбу, перукарі навіть фарбують волосся. Звісно, що цієї зими ми цього не робили, тому що в більшості місць, куди ми приїжджали, не те що води не було, там взагалі нічого не було. Нам довелося придбати генератор і EcoFlow для того, щоб ми могли виїжджати й елементарно підключати фени та встановлювати мінімальне освітлення.

– Як ви спілкуєтесь з місцевим населенням та як люди реагують на вашу ініціативу?

– На самому початку це було складно і для нас, і для них. Люди, які місяць як вийшли з окупації, розповідали всі ці жахи, і ми ще не знали, як на це все правильно реагувати. Хоча в нашій команді також є майстри, які перебували в окупації. Звісно, що людині ти все це не показуєш, максимально тримаєш свій професіоналізм, тримаєш обличчя, намагаєшся посміхатися. Тому що твоє завдання людину не тільки підстригти, а ще і підбадьорити. Але я пам’ятаю, що після перших поїздок ми їздили додому просто мовчки та ще два дні від того відходили. Десять кілометрів від Києва, а таке враження, що ти десь в паралельній реальності буваєш. Потім з часом ми звикли, з’явився якийсь імунітет, люди стали менше розповідати. Вже розмовляємо більше про відновлення, про відбудову, що ми всі чекаємо перемогу, що кожен щось робить.

Звісно, люди дуже раді, вони кажуть, що це дуже потрібна річ, тому що для них такого ніхто ніколи не робив. В нашому менталітеті не заведено робити щось безкоштовно. Якщо хтось щось робить і це безкоштовно, це насторожує. І люди перші рази лякалися: «А це точно безкоштовно?» А потім інформація про нас поширилася по Київській області й по Україні. Люди вже знають, що є така громадська організація, є така ініціатива, для чого ми це робимо, чекають і дуже раді, що ми можемо приділити їм увагу.

Ми розраджуємо людей, приносимо їм світлий день, спілкуємось, сміємось, вони нас дуже часто чимось пригощають. Вони нас чекають, і для людей – це день свята. Наша команда складається з майстрів-професіоналів, які вже мають ім’я, мають багаторічний досвід роботи, і якість наданої послуги яких дуже висока.

Кожен наш майстер знає, що щопонеділка ми їдемо волонтерити. Він будує свій графік, опираючись на це. Клієнти, які постійно обслуговуються у цих майстрів, знають, що цей майстер є волонтером і в понеділок він не приймає. Дуже часто клієнти донатять нам якісь кошти. Зі свого боку, я вважаю, що викроїти понеділок чи два дні на тиждень залежно від обставин (часто обстріли не давали виїхати за межі міста) – це не є якоюсь проблемою. Для того, щоб щось отримувати, треба в першу чергу віддавати, тому в нас win-win, всі щасливі.

– Як ви фінансуєте ваші поїздки та надання послуг?

– Ініціатива існує за рахунок донатів. Також ми часто витрачаємо власні кошти, якщо донатів не вистачає. Плюс нам назбирали в Штатах гроші, і ми купили собі портативний генератор і акумулятор для світла, які можна возити з собою. Тому що ми розуміли, що треба якось пережити цю зиму, а відсутність електроенергії не має стати нам на заваді, щоб робити для людей добрі справи.

Нам скидають по 100, 200 або 1000 гривень, бувають і більші суми. В першу чергу ми витрачаємо їх на пальне. Також на розхідні матеріали, на фарбу для бровістів, тому що її дуже багато використовуємо і вона швидко закінчується. Один український бренд для бровістів побачив нашу ініціативу і надіслав коробочку з матеріалами, щоб нас підтримати. Це дуже приємно, тому що матеріали на вагу золота, враховуючи те, що робота наче у всіх є, але ти сам розумієш, яка робота під час війни. В нас досі немає ніякого гранту, нас ніхто цілеспрямовано не фінансує. Я сподіваюсь, що нас помітять і допоможуть нашій ініціативі.

– Чи є можливість допомогти вашій організації та як люди можуть долучитись до вашої ініціативи?

– Звісно, ми приймаємо будь-яку допомогу. Якщо хтось хоче допомогти фінансово або якщо хтось хоче щось закупити і передати – всі контактні дані і реквізити можна знайти на нашій сторінці в Instagram. Один з наших майстрів збирає гроші для дітей – закупляє смаколики для них, розмальовки, олівці. Він цілеспрямовано взявся за цю справу і назбирав чималеньку суму, все за рахунок донатів.

Буває часто, що пишуть майстри, які хочуть доєднатися. Я особисто займаюся цим питанням, тому що було дуже багато моментів, коли люди бачили наші сторіс, бачили наш акаунт, казали: «Ви такі круті! Ви такі позитивні! Я хочу їздити з вами». В уяві людей – приїхала машина, тебе забрала, ти приїхав, потусувався і тебе привезли назад. Але насправді за лаштунками залишаються моменти організації, як влаштована логістика, як ми прописуємо кожного тижня, хто куди їде, о котрій годині, куди виїжджає, комусь треба на метро або маршрутці під’їхати з лівого на правий берег тощо… Тобто не так воно все райдужно, як здається.

Я завжди кажу, що волонтерство, особливо під час війни – це як друга робота, яка не оплачується. Часто, коли доходить до справи, люди злітають, тому що вони не готові навіть мінімально напружитися. А є ті, хто один раз поїхав і залишився, такі люди рік постійно їздять, вони віддані цій справі. Я приділяю дуже велику увагу тому, щоб людина тримала своє слово і була відповідальна. Наші волонтери дорослі, самостійні та самоорганізовані.

Підписуйтеся на наш Facebook і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!

читайте також