Без права вибору
Є три аспекти колективної травми.
Перший аспект полягає в тому, що суспільство, яке зазнало травми, не обирало такої долі. Наприклад, євреї не обирали остаточного вирішення єврейського питання. Ця травма стала спільною для всіх євреїв. Більше того, багато людей усвідомили себе євреями саме тому, що зазнали відповідних розправ, переслідування, знищення.
У нашій сьогоднішній ситуації ми маємо справу з чимось подібним. Українці не обирали цієї війни. Багато хто з нас усвідомив себе повною мірою (або більш повною мірою) громадянами цієї країни, українцями саме тому, що нас почали атакувати саме за цією ознакою – що ми громадяни цієї країни, що ми українці.
Є ще приклад, коли знищувалися цілі класи людей під час сталінських репресій.
Обрана травма
Другий аспект пов’язаний із тим феноменом, який психоаналіз називає «обрана травма» (автор – американський психоаналітик та соціальний теоретик Вамік Волкан). Коли якась група людей чи нація починає будувати свою ідентичність на основі історичного травматичного досвіду, наприклад, вигнання з Єгипту для єврейського народу.
У цьому випадку ми говоримо про колективну травму не тут і зараз, а з плином часу. Зазвичай уже змінилися покоління; ті, хто живуть в сучасному світі, знають про цей травмуючий досвід лише з чуток. У зв’язку з цим іноді виникають дискусії, скільки в означеній колективній травмі живого реального історичного досвіду, а скільки – соціальної конструкції «ми народ, який зазнав того й того» (наприклад Голодомор, Голокост тощо). Така історична меморіалізація травми, з одного боку, покликана зберігати ідентичність народу, але з іншого, у певному сенсі консервує цей травматичний досвід.
Крізь покоління
І третій аспект – трансгенераційна (із покоління до покоління) передача травматичного досвіду. Це відбувається, коли якась масова травма не має достатніх способів для її колективної переробки (тут йдеться про те, що існують процеси, з якими не можуть впоратися психотерапевти, тому що ми не приставимо спеціаліста кожній людині; окремі люди звертаються до психотерапевтів, але цей індивідуальний рівень не може вирішити соціальну проблему).
Після пережитих катастроф (типу репресій, голоду, воєн) суспільство стикається з проблемою осмислення та переробки цього досвіду. І якщо на якомусь етапі воно не впорається із цим завданням, то травма або починає замовчуватися, або розмова про пережиту травму стає формальною, коли одне говорити можна, а інше вже ні. І так цей травматичний досвід передається наступному поколінню.
Дослідження показують, що часто представники наступних поколінь (друге і навіть третє) переживають травматичний досвід своїх предків і на свідомому, і на несвідомому рівні, як те, що сталося з ними. Я як психотерапевт бачив пацієнтів, які дуже конкретно відчували страх голоду або вибору вбити дитину, вони переживали це дуже конкретно, ніби такі події відбувалися саме з ними.
Соціальний рівень проблеми трансгенераційної передачі травматичного досвіду полягає в тому, що дуже часто наступні війни починаються через те, що не перероблено травм попередніх воєн. Послухайте, на чому сьогодні будується російська пропаганда. Вона каже, що бореться з фашизмом, нацизмом, що є героїчна перемога у Другій світовій війні, яку слід повторити. Тобто у них досі триває ТА війна, вони мають колапс часу. Весь сучасний європейський світ останні 70 років будувався на тому, що досвід Другої світової війни не можна повторити, що його треба осмислити, щоб він не повторився. Натомість у російському суспільстві цього осмислення не відбулося, і замість нього виникли ідеї реваншизму, величі й інші подібні способи впоратися з травматичним досвідом, що призвело до створення ворогів, бажання повторити перемогу і врешті-решт до нової війни.
Стаття підготовлена в рамках проєкту «Стресооборона: український рецепт» за матеріалами онлайн-розмови Сергія Роголя та Ігоря Романова
Підписуйтесь на наш Facebook і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!
