Більшість із нас упевнені, що ми самі відповідаємо за свої емоції. Але чи так це? Американська соціальна психологиня доктор Елейн Хетфілд у своїй книзі «Емоційна інфекція» говорить про те, що не всі наші почуття продиктовані нами. Ними можна заразитися майже так само, як інфекцією.
Емоційне зараження, зі слів доктора Хетфілд, – це ситуація, за якої один психологічний стан людини передається від неї іншим людям. Брати участь у подібному процесі можуть як пара, так і групи осіб. При цьому Елейн стверджує, що для зараження безпосередній контакт не обов’язковий. Найчастіше доктор посилається на психологію натовпу, яка починається з паніки однієї людини і переростає в масовий психоз. Однак у сучасних реаліях емоційне зараження також може здійснитися завдяки віртуальному спілкуванню й іншим видам взаємодії в соцмережах. Так чи інакше, результат один – передача стану психіки.
Одна з точок зору Елейн Хетфілд на емоційне зараження свідчить, що воно здійснюється за допомогою дзеркального методу, тобто автоматичного наслідування однієї людини іншою. Це проявляється в синхронізації міміки, звучанні голосу, відображенні пози і рухів інших людей. Це відбувається несвідомо. Як у приказці monkey see, monkey do. Несвідомо «віддзеркалюючи» вираження емоцій інших людей, ми можемо переймати їхній психічний стан, починаючи відчувати ті ж емоції, що і вони.
Елейн Хетфілд у своїй роботі розділила процес емоційного зараження на два етапи.
Етап 1. Ми наслідуємо людей. Наприклад, якщо хтось посміхнувся вам, ви посміхаєтеся у відповідь. Часто це відбувається несвідомо.
Етап 2. Ми несвідомо підстроюємо власні емоційні переживання завдяки невербальним сигналам емоційного характеру від інших людей. Візьмемо, наприклад, посмішку. Коли хтось вам посміхається, ви почуваєтеся щасливішими. Навпаки, побачивши нахмурене обличчя, ваш настрій теж може зіпсуватися.
Емоційне зараження – це більше, ніж просто дзеркально-нейронна реакція організму, як у випадку з позіханням.
Процес тісно пов’язаний з емпатією, тому до «емоційної інфекції» більше схильні люди, які, грубо кажучи, відчувають настрої інших людей. При цьому емоційне зараження все ж відрізняється від емпатії. Останній процес передбачає певний ступінь автономії, а ось емоційне зараження навпаки є реакцією, яка практично не поділяє особистісні та зовнішні переживання.
Дослідження інших соціальних психологів у цій області говорять про те, що свідомі оцінки, які люди надають своїм переживанням, значною мірою залежать від того, що говорять інші. Про це ще писав Гюстав Ле Бон у «Психології народів і мас». Соціальні психологи, в числі яких і Хетфілд, вказують, що на інтенсивність, з якою проявляється емоційне зараження, можуть вплинути деякі фактори. Наприклад, на феномен впливає те, наскільки людина залежна від інших соціально, особистісні властивості людини, деякі демографічні характеристики, міцність зв’язків усередині групи, в якій живе людина, емоційний інтелект, розумовий розвиток тощо.
На природу емоційного зараження є дві точки зору, відмінність яких зводиться до вічної полеміки про першість біологічного або соціального в людині.
Відповідно до першої точки зору, прихильницею якої і є Хетфілд, «емоційна інфекція» є автоматичною та несвідомою поведінкою. Взаємодія починається в той момент, коли «відправник» висловлює емоції, «реципієнт» їх зчитує і несвідомо копіює. При цьому Хетфілд пише, що завдяки сенсорному зворотному зв’язку «одержувач» перетворює свої почуття на ту ж емоцію, яку в цей момент висловлює «відправник».
Але є й інша думка. Вона заснована на теорії соціального порівняння. Згідно з ним, емоційне зараження – це свідомий процес. Люди порівнюють свої емоції з емоціями оточення, аби зрозуміти, наскільки їхня поведінка доречна. Аби зрозуміти, наскільки для людини важлива думка оточення і наскільки визначальною вона є для визначення соціально прийнятної поведінки, достатньо згадати класичний експеримент Аша. В експерименті всі учасники, крім одного, були «підставними качками» (вони не входили до контрольної групи). Пацієнта і сім «підставних качок» садили в аудиторії. Їм по черзі показували дві картки: на першій зображена одна вертикальна лінія, на другій – три, одна з яких була такої ж довжини, що і лінія на першій картці. Завдання учасника експерименту – відповісти на питання, яка з трьох ліній на другий картці є тієї ж довжини, що і лінія на першій картинці. Піддослідний мав переглянути 18 пар карточок і відповісти на 18 питань. При цьому щоразу він відповідав останнім у групі. В результаті тесту Аша 75% учасників підкорилися свідомо помилковому уявленню більшості, принаймні, в одному з 18-ти питань. Цікаво те, що в ті рази, коли «змовники» були не одностайні в своїх відповідях, піддослідні частіше не погоджувалися з думкою більшості. Тобто самостійно оцінювали ситуацію. Коли один з підставних учасників давав правильні відповіді або в тих випадках, коли незалежних піддослідних було двоє, кількість помилок зменшувалася більш ніж у чотири рази. Цей експеримент підтверджує влада конформізму в групах. Він свідчить про те, що люди охоче погоджуються з думкою більшості, ніж з судженням конкретної людини.
Ще один цікавий фактор – емоційне зараження в соцмережах.
У своїй книзі Елейн пише, що сьогодні простежити те, як формується психологія натовпу або як відбувається емоційне зараження, набагато простіше завдяки соцмережам. Психологиня пише, що для того, аби розділити або перейняти емоції інших людей, необов’язково бачити їх або бути знайомими з ними особисто. Експерименти, проведені на базі Facebook і Twitter, показують, що емоції транслюються в віртуальному просторі так само, як і в офлайн-режимі.
Цікаво те, що у випадку з соцмережами і ЗМІ зараження відбувається точно так само, але без участі невербальних сигналів. Неможливість бачити вирази облич, позу людини, чути її голос і вловлювати найменші зміни інтонації інших людей у віртуальному просторі, повністю компенсується новими засобами вираження емоцій. Наприклад, у спілкуванні в інтернеті використовуються емоджі та стікери. Також на настрій співрозмовника може вплинути стилістика запису (подумайте, що ви відчуваєте, коли вам пишуть капслоком або зловживають знаками пунктуації, які виконують емоційно-оцінну функцію).
Область соцмереж і віртуального спілкування не так добре досліджена, але соціальні психологи вже взялися за цю сферу.
Так погано це чи ні?
У деяких випадках «емоційним зараженням» певні особи керують цілком свідомо. Наприклад, згадайте експеримент «Третя хвиля», проведений учителем історії Роном Джонсом над учнями 10-го класу (вік дітей був 16-17 років) в американській середній школі в 1967 році. На початку квітня Джонс витратив тиждень занять одного з класів школи на те, аби пояснити поведінку німецького народу за репресивного націонал-соціалізму Гітлера. Встановивши жорсткі правила поведінки для школярів і ставши творцем і лідером молодіжного угрупування, він не зустрів опору ані учнів, ані їхніх батьків, ані адміністрації школи. Школярі виконували всі його команди і в спробах догодити своєму лідеру змушували своїх однолітків слідувати їх правилам. На п’ятий день Джонс припинив експеримент, пояснивши учням, як йому було легко керувати їхньою свідомістю. Він показав, наскільки люди піддаються маніпуляціям, і що їх слухняна поведінка в ці дні не відрізняється від вчинків звичайних громадян Третього рейху.
Згодом проводилося ще багато подібних експериментів з різними методами маніпуляції настроєм маси. Зазвичай лідер думок або група осіб, які мають перед собою певні цілі, прагнули спричинити у суспільства певні емоції. І це у них виходило.
Можливість «емоційної інфекції» відкриває простір для маніпуляцій думками і судженнями мас. Тому важливо розуміти, що визнання власних емоцій і визнання їх походження – один з головних способів уникнути емоційного зараження.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!
