Як дзеркальні нейрони впливають на нашу емпатію

У 90-х роках неврологи з італійського університету ідентифікували клітини дзеркальних нейронів у корі великих пів куль головного мозку мавп. Вони активізувалися тоді, коли мавпи повторювали точнісінько дії інших. Після цього важливість і вплив дзеркальних нейронів на людину стала, мабуть, найпопулярнішою темою для вивчення нейронауки.

Пророцтво або маркетинговий хід

2000 року індійський невролог Вілейанур Рамачандран зробив сміливе припущення: «Дзеркальні нейрони настільки важливі для науки психології, наскільки відкриття ДНК у біології». У книзі Рамачандран стверджує, що дзеркальні нейрони лежать в основі емпатії (співпереживання емоційному стану іншої людини без втрати зовнішнього відчуття розуміння цього переживання. – Авт.). Тобто дзеркальні нейрони дозволяють нам наслідувати інших людей. Вони також прискорили еволюцію мозку, що пояснює походження швидкої навчальності під час перебування у нерідному мовному середовищі. Найбільш важливим, на думку Рамачандрана, є те, що дзеркальні нейрони спричинили великий стрибок в еволюції людської культури, який стався близько 60 000 років тому.

Зеркальные нейроны и эмпатия

Люди-дзеркала

«Дзеркальні нейрони виконують ту ж роль у ранній еволюції людини, що й інтернет, Вікіпедія та блоги зараз», – говорить Вілайянур Рамачандран.

У своїй думці вчений не самотній. Так, наприклад, видатний філософ і гуманіст Ентоні Кліффорд Грейлінг, засновник і перший ректор Нового коледжу гуманітарних наук у Лондоні, написав для видання The Times статтю про підвищений інтерес і наслідування звичайних людей знаменитостям, і він особливо акцентував, що люди наслідують селебрітіс завдяки наявності в корі їхнього головного мозку дзеркальних нейронів. «Ми маємо великий дар співпереживання, – також писав він. – Це біологічно розвинена здатність, що свідчить функція дзеркальних нейронів». Водночас авторка Єва Сімпсон писала про те, чому люди були такі зворушені, коли тенісний чемпіон Енді Мюррей програв і розплакався, тобто вони дуже співпереживали спортсмену. «Плач схожий на позіхання, – написала вона, – винні дзеркальні нейрони, клітини мозку, які змушують нас реагувати так само, як і людина, на яку ми дивимося».

Далі більше! У статті, опублікованій у «Нью-Йорк Таймс» 2007 року, присвяченій впливу нейронів на еволюцію мови та підтримці психологічного настрою людей після важких ситуацій, знову вивчалися дзеркальні нейрони: «У людей є «дзеркальні нейрони», – писав автор Майкл Корбалліс, – які змушують їх відчувати те, що ще хтось відчуває». У статті Майкл Корбалліс згадав одну з учасниць експерименту, дівчину на ім’я Еллі, яка гуляла зі своєю подругою Карен після операції. Вона проходила підтримувальну терапію, і після операції їй рекомендували прогулянки на свіжому повітрі. Еллі, гуляючи з Карен, дотримувалася того ж темпу ходьби, що й Карен. Після кількох хвилин Еллі відчула нездужання у тому ж органі, який видалили Карен. Тобто почуття емпатії відіграло величезну роль у звичайній ситуації, і все це завдяки дзеркальним нейронам, стверджує вчений.

Якщо дзеркальні нейрони надають нам здатність співпереживати іншим, слід звернути увагу на них тоді, коли деякі люди борються за те, щоб допомогти і побачити перспективи інших, наприклад, за деяких хвороб (аутизм).

Зеркальные нейроны

Реальність

Усюдисуща ідея про те, що дзеркальні нейрони «примушують» нас відчувати чужі емоції, можна простежити до початкового контексту, в якому вони були виявлені, – моторних клітин у мозку мавп, що реагували на вигляд людини, яка виконує дію. Це призвело до припущення, що дзеркальні нейрони відіграють каузальну роль, дозволяючи нам зрозуміти цілі тих чи інших людських дій. Уявляючи у своїй голові, що робить конкретна людина, ми розмірковуємо та робимо висновки. Таким чином, дзеркальні нейрони дають миттєву симуляцію їхніх намірів – високоефективну основу для емпатії.

Ідея досить проста, погодьтеся. Але вчені замовчують те, що в цій теорії є й суперечності. Найбільша й очевидніша проблема полягає в тому, що ми цілком здатні зрозуміти дії, які ми не можемо виконати.

читайте також

Навіщо нам дзеркальні нейрони

 Візьмемо, наприклад, звичайну людину, яка ніколи не грала в теніс. Погодьтеся, вона не буде спантеличена, побачивши, як тенісист Роджер Федерер розмахує своєю ракеткою. Вона повністю розуміє, якою є мета спортсмена, попри те, що не може імітувати дії Федерера.

Так само ми розуміємо літання, ковзання, перекидання та будь-які інші рухи людей, навіть якщо у нас немає необхідних рухових клітин для імітації. З медичної літератури є також численні приклади розуміння, що збереглися після пошкодження моторної кори у людей, які можуть розуміти, хоча вони не можуть розмовляти. Сюди належить і питання, як люди читають міміку. Є докази того, що активність дзеркальних нейронів більша, коли ми розглядаємо дії, які нам незнайомі.

Зеркальные нейроны

У статті, опублікованій цього року в журналі «Перспективи психологічної науки», вчений Марко Якобоні наполягає, що дзеркальні нейрони важливі для розуміння дій, і він цитує інших, які говорять, як вони дозволяють «розуміти зсередини, несвідомо». Критики у цій галузі вважають інакше. Грегорі Хикок із Каліфорнійського університету Ірвіна вважає, що функція дзеркальних нейронів полягає не в розумінні людських дій, а у використанні інших дій у процесі прийняття нашого власного вибору того, як діяти нам. Таким чином, активність дзеркальних нейронів настільки ж ймовірна у сенсі причинного зв’язку – розуміння наслідування дії.

Еволюція емпатії

Стверджуючи, що дзеркальні нейрони відіграють центральну роль у прискоренні соціальної та культурної еволюції людини, змушуючи нас співпереживати один одному, – ці висновки тут демонструють той факт, що дзеркальні нейрони, мабуть, набувають своїх властивостей через досвід. Дослідження Сесілії Хейєс показали, що досвід навчання може анулювати чи перебільшувати дзеркальні властивості у моторних клітинах. Не можна стверджувати, що дзеркальні нейрони змушували нас наслідувати і співпереживати один одному, якби не спосіб поведінки, який ми вибираємо собі, його диктує робота наших дзеркальних нейронів. Що стосується їхньої ролі в культурній еволюції, Хейес каже, що дзеркальні нейрони схильні до впливу культурних практик, таких як танці й музика.

Аутизм і дзеркальні нейрони

Зрештою, яку роль дзеркальні нейрони відіграють в аутизмі? Є численні свідчення того, що люди з аутизмом не мають проблем із розумінням дій інших людей (всупереч порушеній «дзеркальній гіпотезі») і показують нормальні імітаційні здібності та рефлекси. Антонія Гамільтон оцінила результати 25 відповідних досліджень, зробивиши висновок: мало що свідчить про глобальну дисфункцію системи дзеркальних нейронів при аутизмі.

Аутизм и зеркальные нейроны

Моторні клітини, які реагують на рух інших людей, безумовно, є дуже інтригуючою темою.  Швидше за все, вони відіграють важливу роль у розвитку важливих соціальних знань. Але стверджувати, що вони змушують нас співпереживати або бути Священним Граалем неврології, невірно. Багато свідчень дещо упереджені. Фактично саме існування дзеркальних нейронів у мозку людини, як і раніше, заперечується деякими вченими. Наприклад, 2012 року, коли було випущено понад 800 наукових статей на тему «Дзеркальні нейрони», і Крістіан Джарет із Британського психологічного товариства кинув камінь у город дзеркальних нейронів. Він заявив, що це «найроздутіша фальсифікація» в нейронауці.

Водночас несвідомий автоматизм – наслідування рухів (наприклад, у маленьких дітей, які тільки вчаться їсти, ходити, де важлива їхня моторика) – загальновідомий і незаперечний факт. Однак тема дзеркальних нейронів ще в процесі вивчення та вчені чекають нових цікавих відкриттів.

Проте навіть якщо наука на цю тему не зробить більше гучних відкриттів, то модна тема «дзеркальні нейрони» не стане менш важливою. Просто ми знатимемо, що завдяки цим нейронам ми здатні на емпатію, співчуття та допомогу ближньому.

Підписуйтесь на наш Facebook і не пропускайте найкорисніші матеріали від Beauty HUB!

читайте також